Коробочка-2

No text

Відновлені після початку повномасштабного вторгнення Су-24МР та Су-24М (зверху та знизу відповідно) зі складу 7-ї бригади тактичної авіації. Кадри з документальної стрічки про Старокостянтинів "Мрії мають крила". Джерело #су24

А колись це був канал про танки.

No text

No text

No text

Ту-22ПД з бортовим номером "32 червоний" зі складу 3-ї ескадрильї 341-го важкого бомбардувального авіаполку на аеродромі Озерне, жовтень 1995 року. Літак радіоелектронної боротьби Ту-22П та його модифікація з штангою для дозаправки в повітрі Ту-22ПД створювались для спільної дії та прикриття літаків сімейства Ту-22, що мали виконувати ударні завдання. Через тривалу затримку в розробці його заміни, Ту-22МП, ці літаки до самого розпаду СРСР перебували на озброєнні важких бомбардувальних (ВБАП) та окремих дальніх розвідувальних (ОДРАП) авіаполків, що літали на модифікаціях літаків Ту-22 та Ту-22М2/3. Після розпаду СРСР Україні дістались два авіаполки, які мали на озброєнні Ту-22П та ПД. А саме 341-й ВБАП в Озерному Житомирської області та 199-й ОДРАП в Ніжині Чернігівської області, які мали на озброєнні версії базового Ту-22. Літаки 341-го полку з жовтня 1988 року по січень 1989 року брали участь у війні в Афганістані, де забезпечували супроводження та прикриття ударних груп Ту-22М3 зі складу 185-го ВБАП, які діяли в інтересах 40-ї армії при її виході з Афганістану в прикордонних з Пакистаном і Іраном районах. 185-й ВБАП базувався у Полтаві та в якості постановників перешкод мав літаки Ту-16П, які не найкращим чином підходили для спільних дій з Ту-22М3. Під час вильотів в Афганістані літаки Ту-22ПД ставили радіоперешкоди пакистанським та іранським наземним РЛС, які відстежували радянські ударні авіагрупи. Літак з бортовим номером "32 червоний" був в першій парі Ту-22ПД, яка 3 жовтня 1988 року перелетіла з Озерного на аеродром Мари-2 в Туркменістані, звідки вже 7 жовтня здійснив свій перший бойовий виліт. Після декількох таких вильотів особовий склад 341-го полку підгледів намальовані зірки на полтавських Ту-22М3, тому в Озерне цей літак вже повертався з 21 зіркою на лівому борту за кількостю бойових вильотів. Всього ж екіпажі 341-го полку в Афганістані здійснили 42 бойових вильоти, і саме "32 червоний" здійснив найбільшу їх кількість. Влітку 1989 року з ініціативи учасників афганського відрядження на цей літак з обох бортів також нанесли малюнок дракона з стрілами, що стало його характерною особливістю. Після розпаду СРСР в Україні найдовше в експлуатації серед всіх Ту-22 перебувала модифікація розвідника зі складу 199-го ОДРАП. Ракетоносці та літаки радіоелектронної боротьби ще лишались в експлуатації до середини 1990-х років, а останні їх польоти відбулись у 1996-97-х роках, після чого вони припинили своє існування на майданчику утилізації в Ніжині. 341-й ВБАП був розформований в кінці 1990-х років, а 199-й ОДРАП у 1996 році був скорочений до ескадрильї, літаки якої продовжували літати до липня 1998 року, а саму ескадрилью у лютому 1999 року передали до складу Міністерства надзвичайних ситуацій. Утилізація літаків Ту-22 продовжувалась до 2001 року. Цілими лишились 3 літаки, два з яких (Ту-22КП та Ту-22РД), знаходяться в музеях Полтави та Києва відповідно. Третій, Ту-22К, стоїть у вигляді пам'ятника в Озерному.

Фото, на якому зображено візит китайської делегації до авіабудівної корпорації Shenyang Aircraft Corporation. На задньому плані стоїть куплений в Україні один із прототипів палубного винищувача Т-10К-7. Друга половина 2000-х років. Після розпаду СРСР Україні в Криму дісталися два дослідні прототипи майбутнього Су-33, а саме Т-10К-3 та Т-10К-7. Перший перебував на авіабазі Новофедорівка в Саках, де проходив випробування на полігоні злітно-посадкових систем НИТКА. На початку 1992 року Т-10К-3 передали РФ, де він упродовж 1993-94 років продовжив програму випробувань, а пізніше став донором запчастин для інших прототипів. Т-10К-7 станом на 1991 рік перебував на базі Науково-дослідного інституту ВПС у Кіровському й становив куди більшу цінність, оскільки був предсерійним зразком установочної партії та мав доведений механізм складання крил та горизонтального оперення, а також доопрацьовану електродистанційну систему керування (ЕДСУ) та інші доведені системи й механізми, яких не мав Т-10К-3. Саме через ЕДСУ цей літак залишився в Україні, адже її несправність не дозволила росіянам перегнати цей дорогоцінний прототип до РФ. Згодом літак отримав українські знаки розрізнення, але більше дослідні польоти не виконував. У 2004 році Т-10К-7 таємно продали Китаю разом із документацією про випробування цього ж літака на міцність, які раніше проводилися у Феодосії на базі НДІ аеропружних систем. Купівля цього літака зіграла ключову роль в створенні китайського палубного винищувача J-15, який був необхідний для першого китайського авіаносця "Ляонін" (радянський проєкт 1143.6, що будувався в Миколаєві й був готовий приблизно на 70% на момент розпаду СРСР). Його також купили в України в 1998 році через підставну компанію всього за 20 мільйонів доларів. Варто також додати, що спершу китайці хотіли придбати в РФ два серійні Су-33 з перспективою розширення замовлення до 50 бортів, але росіяни не пішли на цю угоду, адже саме в той час китайська сторона розірвала контракт на купівлю 200 літаків Су-27СК після отримання приблизно 100 одиниць, та наполягали на підписанні контракту відразу на велику партію. Таким чином, саме купівля Т-10К-7 в України дозволила КНР досить швидко створити палубну авіацію, не витрачаючи багато років на власні дослідження або намагаючись купити літаки Су-33 на російських умовах.

Детальна інфографіка про долю українських Ту-160. Більше з подібними інфографіками можна ознайомитись тут.

Утилізація стратегічного бомбардувальника Ту-160 з бортовим номером 32 на авіабазі в Прилуках згідно з Лісабонським протоколом, 2 лютого 2001 року. Фото Єфрема Лукацького. Літак був побудований у 1987 році та входив до складу 184-го гвардійського важкого бомбардувального полку в Прилуках, який на момент розпаду СРСР мав у своєму складі 19 таких літаків у двох ескадрильях. На фото — останній з десяти Ту-160, утилізованих у Прилуках у період з 1998 по 2001 рік під контролем США за програмою Нанна-Лугара, завдяки фінансовій підтримці якої надавалися кошти для виконання зобов'язень щодо утилізації літаків. Ще вісім літаків віддали росіянам у рахунок погашення боргів за природний газ та один залишили як музейний експонат в Полтавському музеї дальньої авіації. Наліт цього Ту-160 невідомий, але відомий наліт інших утилізованих літаків. Так, першим під розпил потрапив борт номер 24, виготовлений у 1989 році. Його наліт складав 466 годин. Другим порізали номер 14, який був виготовлений у 1991 році та мав наліт усього 18 годин. Щодо експлуатації Ту-160 у складі незалежної України, то практично відразу після розпаду СРСР в 184-му ВБП довелося відмовитися від польотів цих літаків на бойове застосування, так як у країні банально не було для них спеціальних полігонів. Припинився авторський нагляд з боку конструкторського бюро Туполєва та супровід заводом-виробником, який протягом 10 років мав здійснювати гарантійне обслуговування літаків. Нестача палива і запасних частин швидко поставили частину літаків на "прикол". До літа 1994 року в полку залишилося лише кілька льотчиків, які могли літати на Ту-160 (після розпаду СРСР лише чверть льотного складу залишилася в Україні), і на той час вони піднімались на них в повітря не більше 4-5 разів на рік, хоча також виконували тренувальні польоти на Ту-134УБЛ. 24 серпня 1997 року один Ту-160 взяв участь у першому за роки незалежності авіаційному параді, який проходив на аеродромі "Чайка". Того ж року літаки цього типу були зняті з озброєння ВПС України, а сам 184-й ВБП розформували у 2000 році. Цього ж року розформували й 13-ту важку бомбардувальну авіадивізію, до складу якої, крім 184-го, на той час входив ще 185-й ВБП (останній важкий бомбардувальний авіаполк, розформований в Україні). P.S. Лісабонський протокол, який уклали у 1992 році, був додатком до радянсько-американського Договору СНО-1, який підписали у 1991 році. Згідно з протоколом, Україна, Білорусь та Казахстан зобов'язалися ліквідувати свої стратегічні ядерні сили та приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як без'ядерні держави. Літаки Ту-160 підпадали під утилізацію як носії ядерної зброї.