Кирило Макаров ✙△

No text

No text

No text

Історія війн знає немало прикладів прикрих несподіванок. Однією з таких є історія голландської фортеці Шенкеншанс в роки Вісімдесятирічної війни. Фортеця була збудована в 1586 році в місці злиття річок Рейн і Вааль. Стратегічне значення цієї точки для Республіки Об'єднаних Провінцій було колосальним, оскільки контроль над нею означав як контроль над двома важливими торговими артеріями, так і забороняв доступ ворожих армій до головних міст республіки зі сходу. На будівництво фортеці за сучасними стандартами не жаліли грошей, і в 1599 році вона успішно витримала облогу. З часом, у голландців змінились військові приорітети, і гарнізон фортеці був скорочений втричі. В результаті, в червні 1635 фортеця стратегічного значення була захоплена в ході диверсійної операції невеликим загоном німецьких найманців всього в 500 чоловік. Іспанці використали цей успіх і посилили гарнізон до 1500 солдат. Щоб виправити цю прикрість, принц Оранський Фредерік Генріх був змушений відмінити всі плани і кинути наявну сухопутну армію на облогу своєї ж фортеці. Оскільки її острівне положення не давало можливість робити міни та підкопи, голландці були змушені морити гарнізон голодом. Щоб убезпечити себе від іспанських спроб деблокади, голландці оточили Шенкеншанс кільцем нових фортець, на будівництво яких пішли немалі суми. Гарнізон здався через 9 місяців на умовах почесної капітуляції, втративши 2/3 складу. Іспанці не змогли в повній мірі використати свою несподівану удачу, але і для голландців було мало радості, оскільки цієї облоги могло і не бути. Через 36 років фортеця Шенкеншанс без жодного пострілу буде здана французам, що стане однією із болісних подій "Року катастроф". #Нідерланди #історія #терції

Сцена бою в тунелі під час облоги Бреди із фільму "Алатрісте" (2006). https://youtu.be/_cd6cbcma9Q?si=PhzmuCBLx3tpWHof #терції

No text

Пітер Брейгель, "Тріумф смерті" (1562). #Art #терції #Нідерланди

У "Війні з готами" Прокопій Кесарійський описує одну із перших в історії операцій із захоплення міста через підземний водопровід. Під час облоги Неаполя Велізарієм (536 рік) один із його солдат знайшов лазєйку в завалах підземного акведуку Болла, що вів у місто. Готський гарнізон і не думав якось охороняти акведук, який не працював сотню років, і 400 візантійських солдат змогли непоміченими увійти в місто та відкрити ворота. Завдяки цьому щасливому випадку візантійська армія уникнула довгої та складної облоги. https://youtu.be/B_JY76xXrVM?si=rRWyVXTNsS9uoryf #Античність

Прокопій Кесарійський є одним із найцікавіших авторів пізньої Античності. У свої кращі роки він був секретарем візантійського воєначальника Велізарія та супроводжував його у всіх його основних кампаніях - проти Сассанідів (двічі), вандалів та остготів, та написав про них об'ємні праці. Сучасній людині книги Прокопія читаються як мед - кілька сотень сторінок римляни додають труднощі та відвойовують тисячолітні міста, які проти справедливості знаходились в руках варварів. Під час прочитання "Війни з готами" взагалі незрозуміло як такий епік залишається поза увагою і чому ніхто досі не екранізував оборону Велізарієм Риму від готської облоги. Сюжету краще просто не знайти, а тут ще є всі підстави вважати, що він дійсно відбувся в реальності. Найбільш відданим своїм читачам Прокопій залишив пасхалку у вигляді ессе "Таємна історія". Якщо всі попередні твори можна сприймати як пам'ятник слави Візантії, мужності візантійської армії, таланту полководців Велізарія, Нарзеса та їх оточення, то в "Таємній історії" Прокопій відкриває як все було насправді. Натяки, що не все в державі Юстініана в порядку, є і в основних творах Прокопія. Так, варто тільки Велізарію залишити черговий відвойований регіон і піти в похід далі, його гарнізон (що складається в основному з варварів-федератів) при першій же можливості підіймає повстання і одну й ту саму область доводиться завойовувати по кілька разів. В "Таємній історії" Прокопія частково є відповідь - імперські чиновники Юстініана користувались кожною нагодою, щоб урізати жалування військ або залишити якусь частину армії взагалі без грошей, бо в скарбниці їх завжди не вистачало. При цьому, Прокопія максимально виводить із себе той факт, що імператор витрачав неймовірні багатства на подарунки всім можливим варварам, чиї посольства добирались до Костянтинополя. Прокопій відмовляється розуміти цю політику підкупу, оскільки левова частина грошей йшла на задобрення варварів, які не становили ніякої загрози, а тим, що становили, імператор свідомо віддавав цілі області своєї держави на пограбування. З перших сторінок Прокопій називає імператора Юстініана демоном (чортом), а всі події, що стались за його правління - його демонічними прошуками. Чума, голод, вторгнення варварів - все це було для Прокопія логічним наслідком злодіянь імператора, якого він не вважав людиною. Зі слів Прокопія, вся імперія була ігровим майданчиком божевільного Юстініана та його дружини Феодори, справжньої шлюхи і такої ж демонеси та не втомлюється перераховувати їх огидні вчинки, яким нема числа. Славетні ж походи візантійської армії, якщо вірити Прокопію, не принесли жодної користі ні імперії, ні "звільненим" римлянам. Так, відвойовані території, що страждали від наслідків війни, проти звичаю не тільки не звільнялись від податків, а навпаки з подвійною силою грабувались імперськими чиновниками. Найменше від цих походів, за свідченням Прокопія, виграли їх безпосередні учасники. Приклад Прокопія Кесарійського красномовно свідчить наскільки красива картинка минулого може відрізнятись від його тіньової сторони, а також ілюструє наскільки драматично може з часом змінитись ставлення тієї самої людини до пережитих подій. https://youtu.be/aoTmaVrQi60?si=F5hWn2l9WPqsSxDR #Античність #історіяк

"95. Страдая от голода, нумантинцы послали пять человек к Сципиону с поручением узнать, отнесется ли он с известной умеренностью и снисходительностью к ним, если они ему сдадутся. Их глава Авар много и высокопарно говорил о решимости и храбрости нумантинцев, прибавив, что даже теперь, претерпевая такие бедствия во имя жен и детей, во имя унаследованной от отцов свободы, они не совершили ничего, что можно было бы поставить им в вину. «Потому-то особенно тебе, о Сципион, — сказал он, — человеку, исполненному великой доблести, следовало бы пощадить этот великодушный и храбрый род людей и предложить нам из всех тяжких условий сдачи самые человечные, которые мы будем в состоянии перенести, подвергшись таким переменам судьбы, недавно еще совсем иной. Таким образом, это зависит уже не от нас, а от тебя, захочешь ли ты принять сдачу города, предъявив умеренные требования, или безучастно видеть, как, сражаясь, мы все погибнем». Так сказал Авар. Зная от пленных о положении дел в городе, Сципион им ответил только то, что они должны отдать себя в распоряжение римлян и вместе с оружием сдать город. Когда этот ответ был сообщен осажденным, нумантинцы, и раньше вспыльчивые в гневе, как люди, пользовавшиеся всегда полной свободой и не привыкшие подчиняться приказаниям, а тогда вследствие несчастий ставшие еще более дикими и обезумевшими, убили Авара и бывших с ним пять послов как вестников бедствий и, по их мнению, конечно, устроивших безопасно свои личные дела у Сципиона. 96. Немного времени спустя, когда у осажденных получился полный недостаток съестных припасов, не имея ни плодов земли, ни скота, ни травы, сначала они, как и некоторые другие, под давлением военной нужды, жевали разваренную кожу, но когда не стало у них и таких кож, они стали пожирать вареное человеческое мясо. Вначале в кухнях разрубались тела умерших, но затем, пренебрегая мясом больных, более сильные стали насильственно убивать более слабых. Не было того бедствия, которого бы они ни испытали; они одичали духом от такой пищи и телом стали похожи на зверей от голода и чумы, покрытые волосами и грязью. В таком виде они сдались Сципиону. Он велел им в этот день снести оружие, куда он им указал, а на следующий день прийти на другое место. Но они просили отложить это еще на день, признавшись, что многие еще охвачены жаждой свободы и хотят сами своей рукой покончить расчеты с жизнью. Поэтому они просили отсрочки на один день, чтобы устроить свою смерть. 97. Столь велика была любовь к свободе и человеческому достоинству в этом варварском и небольшом городе. Хотя во время мира их было всего восемь тысяч человек, сколько и сколько жестоких поражений не нанесли они только римлянам! Сколько договоров они заключили с ними на равноправных условиях! А таких договоров римляне никому не позволяли заключать с собою. Сколько раз вызывали они на бой, да еще такого полководца, который последним вел их осаду, осаждая их с 60-тысячным войском! Но он, конечно, оказался более искусным полководцем, чем они, и не пожелал вступить в сражение с этими чудовищами, доконав их голодом, этим непобедимым бедствием — только им одним можно было победить нумантинцев, им одним они и были побеждены. Я решил рассказать все это о нумантинцах, видя, несмотря на их малочисленность, какую выносливость в несчастиях проявили они, какие подвиги они совершили и как долго переносили они осаду. Прежде всего некоторые из них добровольно сами на себя наложили руки различными способами; а остальные на третий день после этого вышли из города и явились в назначенное место в ужасном виде, не похожие на людей, с нечистыми телами, заросшие волосами, с длинными ногтями, все полные грязи. От них исходила ужасная вонь; одежда на них висела не менее грязная и не менее вонючая. В таком виде они даже врагам казались жалкими, но взоры их были страшны для смотрящих на них: мрачно глядели они на врагов, полные гнева и печали, измученные трудами и сознанием, что они поедали друг друга. 98. Оставив из них пятьдесят человек для триумфа, всех остальных Сципион продал, а город сровнял с землею. Этот римский полководец взял два самых трудным для завоевания города: во-первых, Карфаген, на основании постановления самих римлян, из-за величины города и его могущества, плодородия земли и удобного положения на море, во-вторых, Нуманцию, город маленький и малонаселенный, об уничтожении которого римляне до тех пор не выносили никакого решения. Его Сципион разрушил по собственному решению, или считая это полезным для Рима, или по отношению ко всему, что он захватил, чувствуя крайний гнев и злобу, или, как полагают некоторые, думая, что великая слава достигается великими несчастиями других. Ведь и до сих пор римляне называют его Африканским и Нумантинским, в память тех бедствий, которые он заставил пережить оба эти города [Нуманцию и Карфаген]." //Аппиан, "Римская история. Книга VI, Иберийские войны"// #Античність