Posts of Коробочка-2

No text

Відновлені після початку повномасштабного вторгнення Су-24МР та Су-24М (зверху та знизу відповідно) зі складу 7-ї бригади тактичної авіації. Кадри з документальної стрічки про Старокостянтинів "Мрії мають крила". Джерело #су24

А колись це був канал про танки.

No text

No text

No text

Ту-22ПД з бортовим номером "32 червоний" зі складу 3-ї ескадрильї 341-го важкого бомбардувального авіаполку на аеродромі Озерне, жовтень 1995 року. Літак радіоелектронної боротьби Ту-22П та його модифікація з штангою для дозаправки в повітрі Ту-22ПД створювались для спільної дії та прикриття літаків сімейства Ту-22, що мали виконувати ударні завдання. Через тривалу затримку в розробці його заміни, Ту-22МП, ці літаки до самого розпаду СРСР перебували на озброєнні важких бомбардувальних (ВБАП) та окремих дальніх розвідувальних (ОДРАП) авіаполків, що літали на модифікаціях літаків Ту-22 та Ту-22М2/3. Після розпаду СРСР Україні дістались два авіаполки, які мали на озброєнні Ту-22П та ПД. А саме 341-й ВБАП в Озерному Житомирської області та 199-й ОДРАП в Ніжині Чернігівської області, які мали на озброєнні версії базового Ту-22. Літаки 341-го полку з жовтня 1988 року по січень 1989 року брали участь у війні в Афганістані, де забезпечували супроводження та прикриття ударних груп Ту-22М3 зі складу 185-го ВБАП, які діяли в інтересах 40-ї армії при її виході з Афганістану в прикордонних з Пакистаном і Іраном районах. 185-й ВБАП базувався у Полтаві та в якості постановників перешкод мав літаки Ту-16П, які не найкращим чином підходили для спільних дій з Ту-22М3. Під час вильотів в Афганістані літаки Ту-22ПД ставили радіоперешкоди пакистанським та іранським наземним РЛС, які відстежували радянські ударні авіагрупи. Літак з бортовим номером "32 червоний" був в першій парі Ту-22ПД, яка 3 жовтня 1988 року перелетіла з Озерного на аеродром Мари-2 в Туркменістані, звідки вже 7 жовтня здійснив свій перший бойовий виліт. Після декількох таких вильотів особовий склад 341-го полку підгледів намальовані зірки на полтавських Ту-22М3, тому в Озерне цей літак вже повертався з 21 зіркою на лівому борту за кількостю бойових вильотів. Всього ж екіпажі 341-го полку в Афганістані здійснили 42 бойових вильоти, і саме "32 червоний" здійснив найбільшу їх кількість. Влітку 1989 року з ініціативи учасників афганського відрядження на цей літак з обох бортів також нанесли малюнок дракона з стрілами, що стало його характерною особливістю. Після розпаду СРСР в Україні найдовше в експлуатації серед всіх Ту-22 перебувала модифікація розвідника зі складу 199-го ОДРАП. Ракетоносці та літаки радіоелектронної боротьби ще лишались в експлуатації до середини 1990-х років, а останні їх польоти відбулись у 1996-97-х роках, після чого вони припинили своє існування на майданчику утилізації в Ніжині. 341-й ВБАП був розформований в кінці 1990-х років, а 199-й ОДРАП у 1996 році був скорочений до ескадрильї, літаки якої продовжували літати до липня 1998 року, а саму ескадрилью у лютому 1999 року передали до складу Міністерства надзвичайних ситуацій. Утилізація літаків Ту-22 продовжувалась до 2001 року. Цілими лишились 3 літаки, два з яких (Ту-22КП та Ту-22РД), знаходяться в музеях Полтави та Києва відповідно. Третій, Ту-22К, стоїть у вигляді пам'ятника в Озерному.

Фото, на якому зображено візит китайської делегації до авіабудівної корпорації Shenyang Aircraft Corporation. На задньому плані стоїть куплений в Україні один із прототипів палубного винищувача Т-10К-7. Друга половина 2000-х років. Після розпаду СРСР Україні в Криму дісталися два дослідні прототипи майбутнього Су-33, а саме Т-10К-3 та Т-10К-7. Перший перебував на авіабазі Новофедорівка в Саках, де проходив випробування на полігоні злітно-посадкових систем НИТКА. На початку 1992 року Т-10К-3 передали РФ, де він упродовж 1993-94 років продовжив програму випробувань, а пізніше став донором запчастин для інших прототипів. Т-10К-7 станом на 1991 рік перебував на базі Науково-дослідного інституту ВПС у Кіровському й становив куди більшу цінність, оскільки був предсерійним зразком установочної партії та мав доведений механізм складання крил та горизонтального оперення, а також доопрацьовану електродистанційну систему керування (ЕДСУ) та інші доведені системи й механізми, яких не мав Т-10К-3. Саме через ЕДСУ цей літак залишився в Україні, адже її несправність не дозволила росіянам перегнати цей дорогоцінний прототип до РФ. Згодом літак отримав українські знаки розрізнення, але більше дослідні польоти не виконував. У 2004 році Т-10К-7 таємно продали Китаю разом із документацією про випробування цього ж літака на міцність, які раніше проводилися у Феодосії на базі НДІ аеропружних систем. Купівля цього літака зіграла ключову роль в створенні китайського палубного винищувача J-15, який був необхідний для першого китайського авіаносця "Ляонін" (радянський проєкт 1143.6, що будувався в Миколаєві й був готовий приблизно на 70% на момент розпаду СРСР). Його також купили в України в 1998 році через підставну компанію всього за 20 мільйонів доларів. Варто також додати, що спершу китайці хотіли придбати в РФ два серійні Су-33 з перспективою розширення замовлення до 50 бортів, але росіяни не пішли на цю угоду, адже саме в той час китайська сторона розірвала контракт на купівлю 200 літаків Су-27СК після отримання приблизно 100 одиниць, та наполягали на підписанні контракту відразу на велику партію. Таким чином, саме купівля Т-10К-7 в України дозволила КНР досить швидко створити палубну авіацію, не витрачаючи багато років на власні дослідження або намагаючись купити літаки Су-33 на російських умовах.

Детальна інфографіка про долю українських Ту-160. Більше з подібними інфографіками можна ознайомитись тут.

Утилізація стратегічного бомбардувальника Ту-160 з бортовим номером 32 на авіабазі в Прилуках згідно з Лісабонським протоколом, 2 лютого 2001 року. Фото Єфрема Лукацького. Літак був побудований у 1987 році та входив до складу 184-го гвардійського важкого бомбардувального полку в Прилуках, який на момент розпаду СРСР мав у своєму складі 19 таких літаків у двох ескадрильях. На фото — останній з десяти Ту-160, утилізованих у Прилуках у період з 1998 по 2001 рік під контролем США за програмою Нанна-Лугара, завдяки фінансовій підтримці якої надавалися кошти для виконання зобов'язень щодо утилізації літаків. Ще вісім літаків віддали росіянам у рахунок погашення боргів за природний газ та один залишили як музейний експонат в Полтавському музеї дальньої авіації. Наліт цього Ту-160 невідомий, але відомий наліт інших утилізованих літаків. Так, першим під розпил потрапив борт номер 24, виготовлений у 1989 році. Його наліт складав 466 годин. Другим порізали номер 14, який був виготовлений у 1991 році та мав наліт усього 18 годин. Щодо експлуатації Ту-160 у складі незалежної України, то практично відразу після розпаду СРСР в 184-му ВБП довелося відмовитися від польотів цих літаків на бойове застосування, так як у країні банально не було для них спеціальних полігонів. Припинився авторський нагляд з боку конструкторського бюро Туполєва та супровід заводом-виробником, який протягом 10 років мав здійснювати гарантійне обслуговування літаків. Нестача палива і запасних частин швидко поставили частину літаків на "прикол". До літа 1994 року в полку залишилося лише кілька льотчиків, які могли літати на Ту-160 (після розпаду СРСР лише чверть льотного складу залишилася в Україні), і на той час вони піднімались на них в повітря не більше 4-5 разів на рік, хоча також виконували тренувальні польоти на Ту-134УБЛ. 24 серпня 1997 року один Ту-160 взяв участь у першому за роки незалежності авіаційному параді, який проходив на аеродромі "Чайка". Того ж року літаки цього типу були зняті з озброєння ВПС України, а сам 184-й ВБП розформували у 2000 році. Цього ж року розформували й 13-ту важку бомбардувальну авіадивізію, до складу якої, крім 184-го, на той час входив ще 185-й ВБП (останній важкий бомбардувальний авіаполк, розформований в Україні). P.S. Лісабонський протокол, який уклали у 1992 році, був додатком до радянсько-американського Договору СНО-1, який підписали у 1991 році. Згідно з протоколом, Україна, Білорусь та Казахстан зобов'язалися ліквідувати свої стратегічні ядерні сили та приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як без'ядерні держави. Літаки Ту-160 підпадали під утилізацію як носії ядерної зброї.

На продовження попереднього допису. Десантний корабель "Юрій Олефіренко" під вогнем російської реактивної артилерії під час одного зі своїх бойових виходів у квітні-травні 2022 року в районі Кінбурнської коси. Відомо, що, окрім обстрілу російських позицій власною установкою РСЗВ БМ-21, "Юрій Олефіренко" також у той час здійснював мінування визначених районів Чорного моря. Загалом було здійснено щонайменше 14 бойових виходів, за що командира корабля Василя Огаренка у червні 2022 року за особистий героїзм та відвагу, а також організацію бойових виходів нагородили орденом "За мужність" ІІІ ступеня. Варто також додати, що, за деякою інформацією, саме "Юрій Олефіренко" на початку червня 2022 року потопив своїм вогнем два російські десантні катери типу БК-16 біля острова Козачий при вході у Дніпровсько-Бузький лиман. Наприкінці цього ж місяця корабель був нагороджений почесною відзнакою "За мужність і відвагу". Такою ж відзнакою було нагороджено 29-й дивізіон надводних кораблів Військово-Морських сил ЗСУ, до складу якого на той момент він безпосередньо входив.

Відео, на якому зафіксовано стрільбу з реактивної системи залпового вогню БМ-21 із палуби десантного корабля "Юрій Олефіренко" Військово-Морських сил ЗСУ по російських позиціях на Кінбурнській косі, квітень-травень 2022 року. Штатні 140-мм польські РСЗВ WM-18 на той час уже давно були в неробочому стані, тому їх замінили на одну БМ-21 (цілком можливо, що на палубу просто поставили машину з такою установкою). P. S. Десантні кораблі 773-го проєкту проєктувалися та будувалися на верфях у Польщі, тому "Юрій Олефіренко" від початку мав дві пускові установки WМ-18.

2022, Олександрівка. МБАК "Гюрза-М" прикриває середній десантний корабель "Юрій Олефіренко" проєкту 773, який веде вогонь по ворожих позиціях зі 122-мм реактивних установок БМ-21. Попередньо відомо, що БМ-21 замінили несправні 140-мм установки WM-18. /

No text

No text

Протикорабельний комплекс 4K51 "Рубіж" зі складу 25-го окремого берегового ракетного дивізіону під час останніх своїх навчань. Крим, 2013 рік. Всього після розпаду СРСР у Криму перебувало три таких комплекси, половина яких перейшла до України внаслідок розподілу радянського Чорноморського флоту, що мало становити не більше 12 самохідних пускових установок, які ввійшли до складу створеного в 1996 році 25-го ОБРДН. Перші бойові стрільби дивізіону ракетами П-15М "Терміт-Р" в історії незалежних Військово-морських сил України по морських цілях відбулись у 1998 році. За деякою інформацією, станом на 2014 рік в строю перебувало лише 6 самохідно-пускових установок, а за часи своєї служби дивізіон провів не більше п'яти пусків бойовими ракетами, що входили в склад комплексу. Судячи з всього, під час своєї служби кількість машин в експлуатації скорочувалась, тому станом на 2014 рік таких було всього 6 одиниць. Під час анексії Криму техніка та військове містечко дивізіону на мисі Фіолент були захоплені, як і запас ракет, що перебували на балансі бригади в Чорноморську. Всього, за деякою інформацією, в наявності було 36 ракет П-15М з активним радіолокаційним наведенням. Захоплена техніка або одразу, або з часом була законсервована, а станом на 2026 рік мис Фіолент використовується для базування частин протиповітряної оборони, радіотехнічної розвідки та складу боєприпасів, чому сприяє велика кількість підземних укріплень та бункерів, побудованих ще за радянських часів.

No text

No text

Також у відео показали самохідну пускову установку зенітно-ракетного комплексу "Куб" цього ж полку. Номер на ракетах відповідає нумерації ракет до комплексу "Куб-М3", однак цілком можливо, що ця машина зі складу модернізованого комплексу 2К12М1-2Д "Куб-2Д" української розробки, який вже з'являвся на офіційних відео та має сучасну цифрову елементну базу. У відео також зазначається, що СПУ зі складу ЗРК "Куб" успішно працює з СВУ зі складу ЗРК "Бук", і на рахунку такої спарки приблизно 20 знищених повітряних цілей. Джерело #куб

No text

No text

Модернізована за програмою FrankenSAM самохідна вогнева установка зенітно-ракетного комплексу "Бук-М1" зі складу 156-го зенітного ракетного полку імені Максима Кривоноса з ракетами RIM-7. Характерною особливістю цих ракет є складені аеродинамічні рулі, що чудово видно на другому зображенні. Як зазначає командир одного з екіпажів, деякі машини з цими ракетами мають 34 і більше знищених повітряних цілей. Також вказується, що одна з СВУ має 131 пуск ракет RIM-7. Джерело #бук

Той самий трофейний Т-72Б3, на якому 29 серпня 2014 року проривався з Іловайського оточення полковник Євген Сидоренко. Разом з ним в складі екіпажу перебували Сергій Ісаєв та Євген Мартинюк, які раніше, 22 серпня, брали участь у запеклому бою в Іловайську. На момент захоплення українськими військами машина належала 6-й гвардійській танковій бригаді РФ та була покинута екіпажем (в спогадах Євгена Сидоренка вказується, що танк належав 8-й мотострілецькій бригаді, що є помилковим твердженням). Під час виходу з оточення, вже у складі українських сил, біля села Новокатеринівка танк опинився під сильним вогнем росіян та неодноразово отримав влучання, внаслідок чого зазнав ушкоджень та був покинутий екіпажем. Через декілька днів його знайшли проросійські бойовики, які згодом перевезли цю машину в Донецьк, де вона стала персонажем російських теленовин в вигляді "трофейної натівської машини", на що мали вказувати написи французькою мовою на приладах системи керування вогнем. Цілком можливо, що бойовики дійсно так вважали та навіть не припускали, що танк міг раніше належати російським кадровим військам. #ато #т72

Гарна спроба, Військовий інституте танкових військ НТУ "ХПІ"...

No text

No text

Танкове різноманіття на балансі Військового інституту танкових військ НТУ "ХПІ". На першому фото — рідкісний Об'єкт 476 на базі Т-64А, на другому — трофейний Т-72Б1 зразка 1989 року з додатковими контейнерами динамічного захисту "Контакт-1". На третьому фото — Т-64А, що виконують роль ходових машин. Чудово видно додаткові 30-мм сталеві листи на корпусі, які приварювали під час проходження капітального ремонту. Цікаво, що машина на першому плані, Т-64АК, не має ДЗ на башті, лише бонки для його кріплення на корпусі. Джерело #т64 #т72

No text