Кабинет

Посты канала Офіцер м/с ЗСУ🇺🇦

сначала новые

#354Видео
Просмотры536−43%к среднему
Пересылки21
Реакции44
Комментарии0
Динамика просмотровСкрыть динамику

Рост просмотров

Часов после публикации

Показать таблицей
Часов после публикацииПросмотры
0 ч66
12 ч479
15 ч494
27 ч536
  1. Через 24 часа536
  2. Всего сейчас536
#353Фото
Просмотры568−40%к среднему
Пересылки9
Реакции4
Комментарии0
Динамика просмотровСкрыть динамику

Рост просмотров

Часов после публикации

Показать таблицей
Часов после публикацииПросмотры
0 ч0
9 ч354
33 ч562
36 ч568
  1. Всего сейчас568
#351Текст

🇺🇦 11 листопада. День визволення Херсона. 11 листопада 2022 року українські військові звільнили Херсон від російської окупації. Думаю, багато хто пам’ятає ті кадри: люди на вулицях, українські прапори, сльози, обійми… Радість, яку складно передати словами. Після понад восьми місяців окупації місто знову стало вільним. Але іноді замислюєшся над тим, скільки всього довелося пережити цим людям за ті вісім місяців. Страх. Приниження. Обшуки. Викрадення людей. Катування. Зникнення рідних. Постійна невідомість. Коли ти живеш у власному будинку, у власному місті, але вже не почуваєшся його господарем. Коли боїшся сказати зайве слово. Коли не знаєш, чи повернешся додому, якщо просто вийдеш на вулицю. І коли кожен наступний день стає маленькою перемогою. А потім настало 11 листопада. Здавалося, найстрашніше залишилося позаду. Але для Херсона війна не закінчилася. Місто звільнили від окупації, але не звільнили від війни. Іноді мені здається, що це одна з найтрагічніших особливостей Херсона. Від російських військ місто відділяє Дніпро. Тут немає звичних для багатьох ділянок фронту масштабних наземних штурмів міських кварталів. Але... Артилерійські обстріли, авіаційні удари, ракети, безпілотники…мішенями стають звичайні люди. Автомобілі, громадський транспорт, люди, які йдуть на роботу, до магазину чи просто намагаються жити. І все це вкотре нагадує, наскільки крихким може бути людське життя. Але попри все Херсон продовжує жити.. І, мабуть, саме це вражає найбільше. Бо Херсон -це насамперед люди. І поки ці люди живуть, працюють, допомагають одне одному та зберігають своє місто -Херсон живе. 🇺🇦 З річницею визволення!) Посилання: Telegram | Наш чат

Открыть в Telegram
Просмотры600−37%к среднему
Пересылки2
Реакции51
Комментарии1
Динамика просмотровСкрыть динамику

Рост просмотров

Часов после публикации

Показать таблицей
Часов после публикацииПросмотры
0 ч0
12 ч360
36 ч445
72 ч600
  1. Всего сейчас600
#350Фото

Спінальна анестезія при бойовій травмі на ROLE 2. Наскільки це виправдано? На фото фрагмент медичної документації однієї з лікарень прифронтового міста, яка, зокрема, надає допомогу пацієнтам із бойовою травмою. Пацієнт із мінно-вибуховим пораненням нижньої кінцівки. Ургентне оперативне втручання в нічний час, ампутація стопи на рівні суглоба Шопара із застосуванням турнікета. Метод анестезії: спінальна. Відверто кажучи, мені не зовсім зрозумілий вибір саме цієї методики анестезії в таких обставинах. Існує чимало досліджень застосування регіонарної, зокрема спінальної, анестезії у військовій медицині. Цікавим є досвід французьких військових анестезіологів. Однак значна частина опублікованих даних стосується гемодинамічно стабільних пацієнтів, планових втручань або лікування на пізніших етапах медичної допомоги. Безумовно, спінальна анестезія сама по собі не є помилкою чи абсолютно протипоказаною методикою на ROLE 2. Проте її застосування при гострій бойовій травмі потребує особливої уваги. Настанова Joint Trauma System CPG №40 Anesthesia for Trauma Patients наголошує на необхідності мінімізації гемодинамічної нестабільності, оцінки коагуляційного статусу, продовження ресусцитації під час операції та індивідуального вибору анестетиків. У пацієнтів із мінно-вибуховою травмою необхідно враховувати потенційну крововтрату, гіповолемію, ризик травмаіндукованої коагулопатії та розвитку геморагічного шоку. Особливо коли йдеться про ургентне оперативне втручання. Саме тому в умовах ROLE 2 часто доцільно віддавати перевагу загальній внутрішньовенній анестезії в поєднанні з периферичними нервовими блокадами, залежно від клінічної ситуації. Чи означає це, що спінальна анестезія не має права на існування при бойовій травмі? Звісно, ні. Але, на мою думку, на ROLE 2 її застосування має бути вкрай вибірковим, з ретельним виключенням протипоказань та оцінкою всіх потенційних ризиків. Це радше поодинокі, клінічно обґрунтовані випадки, а не рутинна практика. Досвід окремих колег свідчить, що застосування спінальної анестезії при гострій бойовій травмі іноді супроводжувалося серйозними гемодинамічними ускладненнями та несприятливими наслідками. Ургентна ампутація після мінно-вибухового поранення із застосуванням турнікета змушує замислитися, наскільки виправданим був вибір саме спінальної анестезії...🤔 Посилання: Telegram | Наш чат

Открыть в Telegram
Просмотры580−39%к среднему
Пересылки2
Реакции10
Комментарии3
#349Текст
Просмотры1 100+16%к среднему
Пересылки2
Реакции61
Комментарии5
#348Фото
Просмотры1 150+21%к среднему
Пересылки8
Реакции55
Комментарии0
#347Текстизменён

До роздумів: 🤔 Бувають періоди, коли просто не знаєш, про що написати… І справа не у відсутності тем чи думок. Навпаки, їх достатньо. Але іноді настають моменти, коли починаєш трохи інакше дивитися на звичні речі, переосмислювати свої плани, пріоритети та погляди на життя. Напевно, у кожного бувають такі кризові періоди, коли не все складається так, як хотілося б. Коли доводиться приймати непрості рішення, щось змінювати, від чогось відмовлятися, а іноді просто визнавати, що не все залежить від тебе. При цьому життя триває. Ти працюєш, займаєшся звичними справами, виконуєш свої обов’язки. Але іноді зовсім немає бажання щось писати, обговорювати чи ділитися власними думками. Останнім часом ловлю себе саме на цьому. Є багато тем, про які хотілося б поговорити, багато професійних питань, спостережень і досвіду, якими варто поділитися. Але поки що складно зібрати все це докупи. Мабуть, це теж нормальна частина життя. Не завжди потрібно бути активним, продуктивним і мати відповіді на всі запитання. Іноді достатньо просто продовжувати робити свою справу… Посилання: Telegram | Наш чат

Открыть в Telegram
Просмотры1 264+33%к среднему
Пересылки0
Реакции29
Комментарии0
#346Текст
Просмотры1 088+15%к среднему
Пересылки6
Реакции7
Комментарии0
#345Текст
Просмотры1 144+21%к среднему
Пересылки14
Реакции13
Комментарии0
#344Текстизменён

📚 До роздумів: про книжки, які залишаються з нами на все життя. Не скажу, що читаю постійно чи дуже багато. У мене це буває хвилями: інколи місяцями майже нічого, а потім знаходиться книжка, яка затягує настільки, що буквально змінює твоє сприйняття світу. Перша така книжка в моєму житті: "Таємничий острів" Жуля Верна. Мені було років десять, і вона просто відкрила для мене світ пригодницької литератури. Друга книжка, яка дуже сильно вплинула на моє світосприйняття, :"Архіпелаг ГУЛАГ"Олександра Солженіцина. Одразу скажу, що я зовсім не є прихильником самого автора. Але ця книжка змусила мене по-іншому подивитися на історію ХХ століття, радянську систему, масштаби репресій і те, наскільки легко держава може зламати людське життя. Нещодавно прочитав Україна під грифом “Секретно”Володимира В’ятровича. І тут схожа історія. Не можу сказати, що поділяю всі погляди автора, але книжка відкрила для мене чимало маловідомих сторінок української історії. Читається дуже цікаво, місцями навіть важко відірватися. Взагалі я переконаний, що не обов’язково погоджуватися з автором, щоб його книжка була для тебе корисною. Іноді найважливіше -не готові відповіді, а запитання, які залишаються після прочитання. Окремо хочу згадати "Есенціалізм " Ґреґа Маккеона. На мою думку, це одна з найкращих книжок, які мені доводилося читати. Вона про те, як серед величезної кількості справ, обов’язків, можливостей і постійного поспіху навчитися відрізняти справді важливе від другорядного. Іноді ми намагаємося встигнути все, бути корисними всім, вирішити всі проблеми. А в результаті втрачаємо сили й час на те, що насправді не має такого великого значення. Ця книжка змусила мене багато про що задуматися. І, звичайно, стоїцизм. Особливо "Наодинці з собою"Марка Аврелія. Мабуть, саме стоїчна філософія стала для мене однією з найважливіших у нинішньому житті. Особливо під час війни. Коли навколо стільки невизначеності, стільки подій, на які ти ніяк не можеш вплинути, дуже важливо навчитися розрізняти те, що залежить від тебе, і те, що перебуває поза твоїм контролем. Ти не можеш контролювати все, що відбувається навколо. Не можеш змінити кожну ситуацію, передбачити всі події чи вплинути на рішення інших людей. Але можеш намагатися контролювати власні вчинки, рішення та ставлення до обставин. Іноді мені здається, що без такого філософського підходу в умовах війни можна просто втратити внутрішню рівновагу. Звичайно, це не означає, що ти перестаєш переживати, боятися чи сумніватися. Стоїцизм не робить людину байдужою. Але він допомагає не дозволяти обставинам повністю керувати твоїм внутрішнім станом. І це для мене дуже важливо. Насправді таких книжок значно більше. Є художня література, історичні праці, філософія, психологія. Є книжки, які просто цікаво читати, а є ті, після яких ти вже трохи інакше дивишся на життя. Бо серед служби, роботи, війни й усього цього постійного шуму іноді дуже важливо хоча б на кілька годин опинитися в іншому світі. А іноді книжки допомагають не втекти від реальності, а краще її зрозуміти. І тепер мені цікаво почути вас. Яка книжка справді змінила ваше життя або погляд на світ? Пишіть у коментарях. Із задоволенням поповню свій список... Посилання: Telegram | Наш чат

Открыть в Telegram
Просмотры1 157+22%к среднему
Пересылки9
Реакции21
Комментарии4
#343Фото
Просмотры1 173+24%к среднему
Пересылки10
Реакции15
Комментарии0
#342Фото
Просмотры1 022+8%к среднему
Пересылки2
Реакции33
Комментарии1
#341Фото

Іноді замислююся над тим, як змінювалося моє ставлення до власної професії. Анестезіологія має цікаву історію. Якщо що, то першим анестезіологом був сам Бог, коли навів на Адама глибокий сон, щоб створити Єву з його ребра. Щоправда, про моніторинг, забезпечення прохідності дихальних шляхів та післяопераційне знеболення в Біблії нічого не написано. 😁 А якщо серйозно, то за відносно короткий період анестезіологія пройшла неймовірний шлях. Від ефірного наркозу до сучасної інтенсивної терапії, складного моніторингу та можливості підтримувати життєво важливі функції організму. І, мабуть, разом із розвитком професії змінюється й наше ставлення до неї. Колись мені здавалося, що хороший анестезіолог - це передусім лікар, який уміє виконувати складні маніпуляції, швидко інтубувати, забезпечувати судинний доступ і діяти в критичних ситуаціях. З роками починаєш розуміти, що технічні навички -лише частина нашої роботи. Набагато важливіше навчитися клінічно мислити, передбачати ускладнення й розуміти, коли потрібно діяти, а коли краще не втручатися. І ще одна річ, яку я зрозумів: досвід не завжди додає впевненості. Іноді навпаки -що більше знаєш, то краще усвідомлюєш, скільки всього ще потрібно вивчити. Особливо це відчувається у військовій медицині, де далеко не завжди є час, необхідні ресурси чи можливість прийняти ідеальне рішення. Але, мабуть, саме за це я й люблю нашу професію. Вона постійно змушує думати, вчитися, сумніватися, приймати рішення та відповідати за них. Іноді найкраща робота анестезіолога - це коли нічого надзвичайного не відбувається. Бо все, що могло статися, ти вчасно передбачив. З Міжнародним днем анестезиолога!)🫡 Посилання: Telegram | Наш чат

Открыть в Telegram
Просмотры1 172+24%к среднему
Пересылки2
Реакции64
Комментарии3
#340Фото
Просмотры1 102+16%к среднему
Пересылки6
Реакции31
Комментарии2
#339Фото
Просмотры1 127+19%к среднему
Пересылки3
Реакции79
Комментарии0
#338Фото

Фіксація ендотрахеальної трубки при тяжкій щелепно-лицевій травмі. Коли стандартні рішення не зовсім підходять. Існує багато способів фіксації ендотрахеальної трубки. Кожен із них має свої переваги, недоліки та особливості застосування. Але іноді клінічна ситуація змушує шукати нестандартні рішення. На фото - пацієнт із тяжким вогнепальним пораненням обличчя, пазух значним руйнуванням нижньої щелеп. М’які тканини були хірургічно ушиті, однак шинування та стабілізація щелеп на той момент не проводилися. Перед нами постало питання: як максимально надійно зафіксувати ендотрахеальну трубку, не створюючи додаткового тиску на пошкоджені та ушиті тканини? Ми вирішили використати широку м’яку пов’язку, щоб розподілити тиск на більшу площу й мінімізувати локальне стискання тканин. Для додаткової надійності ендотрахеальну трубку зафіксували шовним матеріалом до самої пов’язки. Звичайно, хтось запитає: чому не використали звичайний пластир або спеціальний фіксатор? Цілком слушне запитання. Але потрібно враховувати умови, у яких ми працюємо. 🚑 Попереду -тривале транспортування, нерівні дороги, вібрація, постійні переміщення пацієнта з одних нош на інші. У таких умовах адгезивна фіксація може втрачати надійність, особливо за наявності крові, вологи та пошкоджених м’яких тканин. А випадкове зміщення чи екстубація у пацієнта з настільки тяжкою травмою обличчя можуть створити надзвичайно складну ситуацію, особливо під час евакуації. Водночас широка пов’язка також не позбавлена недоліків. Необхідно контролювати її натяг, тиск на шию та ушиті тканини, положення і глибину ендотрахеальної трубки. Надійність фіксації не повинна досягатися ціною порушення венозного відтоку чи додаткової травматизації. Нашим пріоритетом було забезпечити стабільне положення трубки протягом кількох годин евакуації з мінімальним впливом на пошкоджені тканини. Не стверджую, що це ідеальний спосіб або що саме так потрібно робити в усіх подібних випадках. Це лише один із варіантів, який ми використали в конкретній клінічній ситуації. У військовій медицині нерідко доводиться адаптувати звичні методики до реальних умов, наявного оснащення та характеру поранень. Іноді найкраще рішення -не найсучасніше чи найдорожче, а те, яке дозволяє безпечно виконати поставлене завдання. 💬 Цікава думка колег-анестезіологів, щелепно-лицевих хірургів та фахівців з евакуації. Як би ви зафіксували ендотрахеальну трубку в такій ситуації?)

Открыть в Telegram
Просмотры1 377+45%к среднему
Пересылки2
Реакции31
Комментарии2
#337Фотоизменён
Просмотры1 230+30%к среднему
Пересылки4
Реакции28
Комментарии0
#336Фотоизменён

Кожного разу ми говоримо про знеболення. І кожного разу знову той самий трамадол… На фото -пацієнт із тяжким вогнепальним пораненням верхньої та нижньої щелеп. Уявіть ситуацію: масивне ушкодження обличчя, кровотеча, порушення анатомії верхніх дихальних шляхів. І на цьому тлі -нудота та блювання. А вони в цього пацієнта справді були. Тепер уявіть, що відбувається під час блювання у людини з такими ушкодженнями. Пацієнт не може нормально відкрити рот, очистити ротову порожнину, ефективно відкашлятися. Ризик аспірації та обструкції дихальних шляхів надзвичайно високий. І тут виникає запитання: навіщо створювати додаткові ризики, призначаючи препарат, для якого нудота та блювання є добре відомими побічними ефектами? Я не стверджую, що саме трамадол спричинив блювання в цього пацієнта. Але ми повинні враховувати його фармакологічні властивості, особливо коли йдеться про тяжку щелепно-лицеву травму. Ми постійно говоримо про адекватне знеболення поранених, мультимодальну аналгезію, сучасні протоколи та індивідуальний підхід. Але чомусь знову й знову повертаємося до трамадолу🤯 Посилання: Telegram | Наш чат

Открыть в Telegram
Просмотры1 456+54%к среднему
Пересылки12
Реакции36
Комментарии2
#335Фото

До роздумів: 🤔 Думаю, це почуття знайоме багатьом військовим. Кожен із нас живе зі своїми переживаннями, страхами, сумнівами та рішеннями. З речами, про які не завжди можеш розповісти навіть найближчим людям. І багато чого доводиться просто носити в собі. За ці роки накопичилося дуже багато запитань. Про війну. Про себе. Про людей. Про майбутнє. Про те, якими ми були раніше і якими стали тепер. І найважче, мабуть, те, що на багато із цих запитань досі немає відповідей. Є страх. Є сумніви. Є втома. Є моменти, коли ти вже не зовсім розумієш, наскільки тебе ще вистачить. Але водночас за ці роки багато чого змінилося. Ми навчилися витримувати те, що колись здавалося неможливим. Приймати складні рішення, брати на себе відповідальність і продовжувати працювати навіть тоді, коли сил майже не залишилося. Та чи означає це, що ми стали сильнішими? Не знаю. Напевно, люди взагалі не діляться просто на сильних і слабких. Можна витримувати дуже багато і водночас боятися. Можна рятувати інших і самому потребувати підтримки. Можна щодня приймати рішення, від яких залежить чиєсь життя, і водночас не знати, що робити зі своїм власним. Можна бути серед десятків людей, постійно спілкуватися, жартувати, працювати разом -і все одно почуватися самотнім. І, мабуть, найскладніше - усвідомлювати, що далеко не всі свої переживання можна пояснити словами. А навіть якщо знайдеш ці слова, не завжди знайдеться людина, яка зрозуміє. Іноді здається, що ти змінився настільки, що навіть сам себе вже не до кінця розумієш. Я пишу про це, бо десь там, можливо, є така сама людина. Зі своїми сотнями запитань, страхами, сумнівами та переживаннями, про які вона нікому не розповідає. І хочеться, щоб вона знала одну просту річ: Насправді ми не одні. Навіть коли дуже часто здається саме так. Посилання: Telegram | Наш чат

Открыть в Telegram
Просмотры1 224+29%к среднему
Пересылки8
Реакции57
Комментарии3
#334Фото

Нещодавно прочитав цікаве дослідження, присвячене ефективності серцево-легеневої реанімації при травматичній зупинці кровообігу в умовах бойових дій. 📚 Resuscitation, 2019 -Anderson K. L. et al. Американські військові медики проаналізували 582 випадки проведення реанімації при бойовій травмі за період 2007–2014 років. 📊 Основні результати: • Загальна 30-денна виживаність -13% (75 пацієнтів). • Догоспітальна реанімація -7,8%. • Госпітальна реанімація -17%. 🔬 Головні висновки: 1. Травматична зупинка кровообігу не завжди є незворотною. 2. Виживаність була вищою серед пацієнтів, яким проводили реанімацію в госпіталі. 3. При травмі важливо не лише проводити компресії грудної клітки, а насамперед усунути причину зупинки кровообігу: масивну кровотечу, тампонаду серця, напружений пневмоторакс тощо. Звичайно, потрібно враховувати, що це ретроспективне дослідження, а наведена статистика стосується лише пацієнтів, яким проводили реанімаційні заходи. 💭 А тепер мені цікава ваша думка, колеги. Як ви вважаєте, якою є реальна виживаність після травматичної зупинки кровообігу в умовах нашої війни? Розумію, що без відповідного дослідження та статистичного аналізу будь-які цифри будуть суб’єктивними. Але, можливо, хтось із вас має власні спостереження чи практичний досвід проведення СЛР при бойовій травмі? Чи вдавалося вам відновити кровообіг? І найголовніше -чи були випадки, коли такі пацієнти не лише переживали реанімацію, а й виживали до виписки? Було б цікаво почути досвід колег із різних етапів медичної евакуації. Посилання: Telegram | Наш чат

Открыть в Telegram
Просмотры1 176+24%к среднему
Пересылки9
Реакции25
Комментарии2
#332Текст

Майже всі пости, які я тут пишу, не народжуються за п’ять хвилин. Іноді я виношую їх годинами. Іноді -днями. А деякі думки можуть жити всередині тижнями, перш ніж я зможу скласти їх у слова. Бо це не просто тексти. Майже кожне слово, яке я пишу, -про те, що я бачив, пережив, відчув або про що довго думав. Я не пишу це для того, щоб збагатитися. Не для реклами себе. Не для того, щоб показати, який я правильний, сильний чи особливий. Можливо, для мене самого цей канал теж став способом не загубити себе в усьому цьому хаосі. Але ще більше мені хочеться, щоб ці тексти іноді допомагали іншим. Щоб людина, яка зараз переживає щось подібне, прочитала і подумала: "Я не один" Щоб лікар, військовий, медик, чоловік чи жінка, які втомилися, вигоріли, зляться, бояться, сумують або просто намагаються жити далі, розуміли: з ними поруч є інші люди, які відчувають дуже схожі речі. Мабуть, у цьому для мене і є головний сенс. показати, що ми не одні. Що навіть посеред війни, втрат, роботи, виснаження і постійного хаосу ми все ще залишаємося людьми. І якщо хоча б один мій текст комусь допоможе трохи краще зрозуміти себе, витримати важкий день або просто відчути, що його переживання не унікальні й не самотні, -значить, я пишу це недарма . Окрім медичних кейсів...буду інколи нудні такі роздуми писати🤔 Посилання: Telegram | Наш чат

Открыть в Telegram
Просмотры1 511+59%к среднему
Пересылки1
Реакции89
Комментарии2
#331Текст

Якщо Ви хочете написати дисертацію з чого взагалі починати? Час від часу мене запитують про мою дисертацію, тому вирішив трохи розповісти, як цей процес виглядає зсередини. Не як офіційна інструкція, а саме на моєму прикладі.Мова йде про дисертацію на здобуття ступеня доктора філософії (PhD). 1. Спочатку треба визначитися, яким шляхом ви йдете Найбільш зрозумілий варіант -вступити до аспірантури. Існує також підготовка поза аспірантурою для людей, які професійно займаються науковою або науково-педагогічною діяльністю за основним місцем роботи. У моєму випадку я асистент кафедри й проходжу саме цей шлях. Тобто одного бажання "хочу написати дисертацію" недостатньо. Ви повинні бути офіційно включені в систему підготовки здобувача PhD. 2. Науковий керівник Наступний і, мабуть, один із найважливіших моментів — науковий керівник. Як правило це професор / зав. кафедрою. З ним ви обговорюєте напрямок роботи, майбутню тему, дизайн дослідження, реальність виконання роботи та те, який науковий результат зрештою хочете отримати. Бо тема дисертації це не просто гарна назва. Потрібно одразу приблизно розуміти: що саме ви будете досліджувати; яких пацієнтів включати; які групи порівнювати; які показники визначати; коли і як їх вимірювати; які лабораторні та інструментальні методи використовувати; і найголовніше -на яке питання має відповісти ваше дослідження. 3. Планування дослідження Потім починається велике планування. Огляд літератури, аналіз того, що вже відомо у світі, пошук проблеми, формування мети та завдань, критерії включення й виключення, дизайн груп, методи дослідження, статистика. І саме на цьому етапі поступово з’являється скелет майбутньої дисертації. План, звичайно, не висічений у камені. Під час роботи певні методичні моменти можуть уточнюватися або змінюватися -але основна логіка дослідження повинна бути закладена ще до початку набору матеріалу. 4. Бюрократія. Без неї нікуди )) Далі починається офіційне оформлення роботи в університеті. У моєму випадку це була ціла послідовність етапів: заяви та документи в університеті, відділ докторантури/аспірантури, погодження теми та плану роботи. Окремо проходили: - патентно-інформаційний пошук -щоб оцінити новизну та вже наявні розробки; -метрологію -які методи вимірювання та яка апаратура будуть використовуватися; -комісію з біоетики -тому що мова йде про дослідження за участю пацієнтів. Інформована згода, конфіденційність, права пацієнта, співвідношення ризику та користі- усе це має бути враховано; -далі відповідні кафедральні та вчені ради, після чого тема і робота отримують офіційне оформлення. У різних університетах ця внутрішня процедура може трохи відрізнятися. 5. І тільки потім - пацієнти та первинні дані Починається та частина, заради якої все це й робилося. Набір пацієнтів. Первинна документація. Клінічні показники. Лабораторні аналізи. Шкали. Результати втручань. Усе відповідно до заздалегідь розробленого протоколу. У моєму випадку тема пов’язана з порівняльною оцінкою ефективності різних методів знеболення у пацієнтів із бойовою травмою грудної клітки на Role 2.. 6. Паралельно пишеться сама дисертація У мене зараз структура приблизно така. 1 розділ- огляд літератури. Що вже відомо про проблему, які методи використовуються, які є дослідження, суперечності та питання, на які досі немає нормально відповіді. 2.Матеріали та методи. Хто входив у дослідження, критерії включення, групи, методики знеболення, лабораторні показники, точки контролю, статистичні методи. Далі -власні результати. Практична частина: як проводилося знеболення, ESP-блок, клінічна динаміка пацієнтів, показники болю, гемодинаміка та інші параметри. Окремо статистичний аналіз отриманих результатів, включно з лабораторними маркерами, зокрема рівнем кортизолу. Потім усе це необхідно звести разом: порівняти групи, знайти закономірності, зрозуміти, що отримані цифри означають не тільки математично, а й клінічно. І вже наприкінці -висновки та практичні рекомендації. Що ми довели? Що не довели? Що це може змінити в практиці? Якщо дуже коротко , то так))😉 Посилання: Telegram | Наш чат

Открыть в Telegram
Просмотры1 761+86%к среднему
Пересылки5
Реакции27
Комментарии0