Час історій

А якщо серйозно, то ми бачимо як Едуард III намагався розв’язати одну з головних проблем середньовічної армії - підготовка лучника вимагала років практики, а навчати його вже після початку війни було запізно. Тому король вирішив перетворити дозвілля підданих на військову підготовку, причому значною мірою за їхній власний кошт. І хоча англійські лучники довели свою ефективність ще до цього указу, подібні розпорядження дозволяли підтримувати необхідний рівень підготовки населення.

Ну або якщо вам більш близький сучасний стиль: Начальник Генерального штабу Збройних Сил України РОЗПОРЯДЖЕННЯ Про організацію та проведення заходів щодо підвищення рівня індивідуальної підготовки особового складу та недопущення зниження спроможностей у сфері застосування метальної зброї За результатами аналізу стану індивідуальної підготовки особового складу встановлено систематичне зниження рівня практичних навичок володіння луками та арбалетами, що негативно впливає на загальний рівень бойової готовності та спроможність військових формувань до виконання завдань за призначенням. Окремо встановлено факти нецільового використання особовим складом вільного від виконання службових обов’язків часу, зокрема участі у футболі, гендболі, бендіболі, камбуку, півнячих боях, а також здійснення метання предметів із каменю, деревини та металу без відповідного погодження з безпосередніми начальниками. Зазначене свідчить про недостатній рівень організації та контролю з боку командирів усіх рівнів, формальний підхід до виконання заходів бойової підготовки та відсутність належної персональної відповідальності посадових осіб. З МЕТОЮ недопущення подальшого зниження рівня підготовленості особового складу, забезпечення нарощування спроможностей та приведення показників індивідуальної підготовки до визначених вимог ВИМАГАЮ: 1. Командирам військових частин (підрозділів): 1.1. Організувати проведення обов’язкових занять зі стрільби з луків та арбалетів у вихідні та святкові дні, а також в інший вільний від виконання службових обов’язків час. 1.2. Забезпечити доведення до кожного військовослужбовця персональної відповідальності за підтримання належного рівня навченості. 1.3. Організувати забезпечення особового складу луками, арбалетами та відповідними боєприпасами за рахунок наявних ресурсів, внутрішніх резервів та інших джерел, не заборонених законодавством. 1.4. Заборонити проведення заходів спортивно-розважального характеру, які не сприяють безпосередньому нарощуванню спроможностей зі стрільби з метальної зброї. 2. Начальникам штабів військових частин: 2.1. Розробити та затвердити графіки проведення занять із визначенням відповідальних посадових осіб. 2.2. Організувати ведення журналів обліку проведених занять, відвідування особовим складом та результатів виконання навчальних вправ. 2.3. Забезпечити щотижневе узагальнення результатів та подання відповідних донесень за підпорядкованістю. 3. Командирам підрозділів: 3.1. Забезпечити стовідсоткове охоплення особового складу заходами підготовки. 3.2. Випадки невиконання встановлених нормативів розглядати як підставу для проведення додаткових занять. 3.3. У разі відсутності луків, стріл, арбалетів або відповідних місць проведення занять організувати відпрацювання навчальних питань методом імітації з обов’язковим документальним підтвердженням. 4. Начальникам органів військового управління: 4.1. Організувати контроль виконання зазначених заходів. 4.2. Забезпечити щомісячне подання узагальненої інформації щодо кількості підготовлених лучників, витрачених стріл, досягнутих показників та проблемних питань. 4.3. За результатами проведених заходів надати пропозиції щодо подальшого вдосконалення системи підготовки. 5. Посадових осіб, які допустили невиконання цього розпорядження, притягувати до відповідальності в установленому порядку. 6. Контроль за виконанням цього розпорядження залишаю за собою. 7. Про виконання доповісти до 18:00 наступної доби. Начальник Генерального штабу Збройних Сил України Підпис ⸻ Додаток 1. Форма донесення про стан забезпеченості особового складу луками та арбалетами - на 3 арк. Додаток 2. Таблиця обліку проведених стрільб та витрати стріл - на 5 арк. Додаток 3. Методичні рекомендації щодо організації занять за відсутності луків та арбалетів - на 12 арк. Додаток 4. Форма щотижневої доповіді про виявлені випадки участі особового складу в півнячих боях - на 2 арк.

Король - шерифам Лондона, вітання. Оскільки народ королівства нашого, як високого стану, так і простого, здавна у своїх забавах звичку мав вправлятися у мистецтві стрільби з лука - завдяки чому, як відомо, королівству нашому чимала честь та користь дісталися, а нам самим, з Божою допомогою, неабияка підмога у воєнних діях наших; Нині ж згадане мистецтво майже цілковито занедбане, а ті самі люди знаходять собі розвагу в метанні каміння, деревини та заліза; одні віддаються гендболу, футболу, бендіболу, камбуку чи півнячим боям, інші ж вдаються до забав ще менш пристойних, корисних та гідних; Через що королівство наше невдовзі може зовсім без лучників залишитися. Ми ж, бажаючи своєчасно зарадити цьому лихові, повеліваємо вам, аби в місцях згаданого міста, як у межах його вольностей, так і поза ними, де визнаєте за потрібне, учинили ви прилюдне оголошення: Аби кожен тілом дужий мешканець згаданого міста у святкові дні, коли матиме дозвілля, у забавах своїх вправлявся у стрільбі з луків та арбалетів, навчаючись і вдосконалюючись у мистецтві стрільби; І щоб від нашого імені суворо заборонено було всім і кожному, без винятку, віддаватися метанню каміння, деревини та заліза, гендболу, футболу, бендіболу, камбуку, півнячим боям та іншим подібним марним забавам, від яких немає жодної користі, або будь-яким чином брати в них участь. Під загрозою ув’язнення. Свідком тому є сам Король у Вестмінстері, дня дванадцятого червня, року 1365-го.

Якось неочікувано для себе зрозумів, що якщо доживу до кінця місяця, то мені виповниться 42, і це означає що теоретично я і буду відповідю на питання життя, всесвіту і взагалі. Дивно дуже це усвідомлювати, коли очікував що загинеш ще в 2014 році, але ти старієш і доводиться бачити як твої друзі один за іншим стають вічно молодими.

Ленора просить його залишити мертвих у спокої: Laß sie ruhn, die Todten! «Залиш мертвих у спокої!» Але вершник лише підганяє коня. Коли наближається світанок, він повідомляє, що їхня подорож майже завершилася і шлюбне ложе вже чекає на них. Попереду з’являються залізні ворота цвинтаря. Вершник ударом батога зриває замок і засув, ворота розчиняються, і кінь вривається між могилами. Одяг вершника розсипається на шматки, його голова перетворюється на голий череп, а тіло - на скелет із косою та пісковим годинником. Кінь стає дибки, вивергає іскри й раптово провалюється під землю. Навколо Ленори лунають виття та стогони, а з могил піднімаються примари, які починають водити навколо неї хоровод. Вони закликають її до терпіння й нагадують, що людина не повинна сперечатися з Богом, навіть коли її серце розривається від страждань. Останні слова балади - прохання про Боже милосердя до душі Ленори. Таким чином, обіцяна Вільгельмом подорож до шлюбного ложа виявляється подорожжю до могили, а сам вершник - мертвим нареченим або Смертю, яка прийняла його подобу. І тепер повернемося до картини, з якої почалася ця історія. Французький художник Орас Верне написав свою «Баладу про Ленору» в 1839 році, через 66 років після створення літературного першоджерела. На той момент Бюргер уже 45 років як помер, але його балада продовжувала впливати на європейську літературу та образотворче мистецтво. І в цьому, мабуть, полягає найцікавіший результат усієї історії: твір, створений у межах руху за розвиток самобутньої німецької літератури, став одним із джерел формування загальноєвропейської літературної традиції.

Жоден твір німецького руху «Буря і натиск» - навіть «Страждання юного Вертера» Ґете, що з’явилися кілька місяців потому, - не мав такого далекосяжного впливу на інші літератури, як «Ленора» Бюргера. Вона істотно посприяла зародженню романтичного руху в Європі. І це досить показова оцінка, враховуючи, що роман Ґете «Страждання юного Вертера», опублікований 1774 року, сам став одним із найвідоміших творів європейської літератури XVIII століття. Проте вплив «Ленори» не обмежувався романтичною поезією. Балада поєднувала мотиви народних легенд, надприродного, смерті, кохання, релігійного конфлікту та жаху. Її ритмічна побудова, повторення й поступове прискорення оповіді створювали ефект шаленої подорожі, який згодом став одним із характерних прийомів готичної літератури. Англомовна дослідниця літератури Марті Лі так характеризувала значення балади: «Ленора» мала величезний вплив на літературу кінця XVIII - початку XIX століття, і навіть у сучасних популярних книгах та фільмах жахів досі відчувається її відлуння. […] Коротше кажучи, досягнення Бюргера, хоч і відносно невелике саме по собі, допомогло створити міжнародний рух, який безпосередньо привів до величезної популярності готичних творів, що зберігається й сьогодні. […] Оскільки готичний роман запозичив багато своїх ранніх умовностей із німецьких балад, популяризованих «Ленорою», ми можемо справедливо назвати Бюргера одним із найвпливовіших засновників готичної літератури та літератури жахів. Звісно, готична література існувала й до Бюргера. Ще 1764 року Горас Волпол опублікував «Замок Отранто», який традиційно вважають одним із творів, що започаткували готичний роман. Проте «Ленора» суттєво вплинула на поширення мотивів надприродного жаху та розвиток готичної поезії. Ну і для розуміння того, наскільки тривалим виявився цей вплив. Один із найвідоміших рядків балади - Die Todten reiten schnell («Мертві їдуть швидко») - був процитований Бремом Стокером у першому розділі роману «Дракула», опублікованого 1897 року. Причому Стокер прямо називає баладу Бюргера джерелом цього вислову. Навіть у «Різдвяній пісні» Чарльза Діккенса, опублікованій 1843 року, можна помітити схожий мотив надприродно швидкого пересування мертвих. Під час розмови між Скруджем і привидом Марлі відбувається такий діалог: • Ви подорожуєте швидко? • На крилах вітру, - відповів Привид. Ну і коротко про сюжет самої балади. Події відбуваються наприкінці Семирічної війни 1756-1763 років. Вільгельм, наречений Ленори, вирушив на війну в складі армії прусського короля Фрідріха II. Відтоді дівчина щодня чекала на його повернення, але не отримувала від нього жодних звісток. Коли війна закінчилася, солдати почали повертатися додому. Їх зустрічали дружини, діти та наречені, але серед тих, хто повернувся, Вільгельма не було. Ленора впадає у відчай і починає сваритися з Богом, звинувачуючи його в несправедливості та заявляючи, що він ніколи не зробив для неї нічого доброго. Мати намагається заспокоїти дівчину, закликаючи її змиритися з Божою волею, але Ленора відмовляється слухати. Пізно ввечері біля її дверей з’являється таємничий вершник, у якому вона впізнає Вільгельма. Він повідомляє, що приїхав забрати її із собою, і пропонує негайно вирушити до їхнього шлюбного ложа. Ленора дивується, адже вже майже північ, а дорога, за словами вершника, становить сто миль. Проте Вільгельм запевняє, що вони встигнуть дістатися місця призначення до світанку. Дівчина з радістю сідає позаду нього на чорного коня, і вони вирушають у дорогу. Кінь мчить із неймовірною швидкістю. Під місячним світлом навколо миготять поля, ліси, села та мости. Дорогою вони зустрічають похоронну процесію, яка несе труну з небіжчиком. Вершник наказує їй приєднатися до весільної процесії, і похоронний натовп рушає слідом за ними. Згодом вони проїжджають повз місце страти, де під місячним світлом танцюють примарні істоти. Вершник також кличе їх із собою. Ленора дедалі більше лякається і запитує, чому вони їдуть так швидко. На що її супутник відповідає: Hurrah! die Todten reiten schnell! «Ура! Мертві їдуть швидко!»

У XVIII столітті в німецьких державах французька мова мала високий престиж серед аристократії та при дворах, тоді як латина зберігала важливе становище в науці й університетському середовищі. Німецька література, яка вже мала власну багату історію, продовжувала зазнавати значного впливу французьких та інших європейських літературних зразків. У другій половині XVIII століття, під впливом Просвітництва та зростання інтересу до національної культури, дедалі більшого значення набувало питання створення самобутньої німецької літературної традиції. Одним із тих, хто виступав за її розвиток, був філософ Йоганн Готфрід Гердер. Гердер вважав, що для розвитку самобутньої літератури необхідно зберігати характерні особливості німецької мови, зокрема ідіоми, оскільки саме вони відображають її історичний розвиток і відрізняють від інших мов. В одній зі своїх праць він писав: Ідіоми - це елегантність, якої не може позбавити нас жоден сусід, і вони священні для богині-покровительки мови. Це елегантність, вплетена в дух мови, і цей дух руйнується, якщо їх усунути. […] Заберіть ідіоматику з мови, і ви заберете її дух та силу. […] Слід зібрати ідіоми часів мейстерзангу (музично-поетичної творчості мейстерзінгерів XIV-XVI століть), Опіца і Логау, Лютера тощо. […] І якщо вони ні на що не придатні, то принаймні відкриють шлях тому, хто вивчає мову, щоб він міг зрозуміти своєрідність власної національної культури. Ідіоми кожної мови - це відображення її країни, її народу та його історії. Гердер також вважав, що одним із засобів створення власної літературної традиції повинно стати збирання народних пісень, переказів і легенд. На його думку, саме в народній творчості зберігалися ті особливості мови та світосприйняття, які могли стати основою самобутньої літератури. Зокрема, він писав: Залишиться вічною правдою, що якщо у нас не буде народу (Volk), у нас не буде ні публіки, ні нації, ні власної мови та поезії, які б жили й діяли в нас. Якщо наша література не спиратиметься на наш народ, ми вічно писатимемо для кабінетних мудреців і огидних критиків, з вуст і шлунків яких отримуватимемо назад те, що їм дали. Ці погляди Гердер розвивав у своїх працях, присвячених мові, народній творчості та національній літературі. Вони справили значний вплив на письменників руху «Буря і натиск» (Sturm und Drang), який виник у німецькій літературі другої половини XVIII століття. Одним із письменників, які сприйняли ідеї Гердера, був Готфрід Август Бюргер. У 1773 році він написав свою баладу «Ленора» (Lenore), вперше опубліковану в альманасі на 1774 рік. Причому зв’язок між поглядами Гердера та задумом Бюргера не є лише припущенням пізніших дослідників. У листі до Генріха Крістіана Бойє від 18 червня 1773 року Бюргер прямо пов’язував роботу над «Ленорою» з літературними принципами Гердера. Водночас джерелом натхнення для Бюргера стали не лише німецькі народні перекази, а й англійська та шотландська баладна традиція, зокрема мотиви балад про повернення померлого коханого. І тут виникає цікавий історичний парадокс: намагаючись створити самобутню німецьку баладу, Бюргер частково спирався на британську народну поезію, а через кілька десятиліть уже британські письменники почали перекладати й наслідувати його твір. «Ленора» справила настільки сильне враження на європейських читачів, що стала одним із найвпливовіших поетичних творів свого часу. Її перекладали багатьма мовами, а особливо значний вплив вона мала на розвиток англійської баладної поезії 1790-х років. Зокрема, Вальтер Скотт у 1796 році опублікував власний переклад балади під назвою William and Helen. Німецький літературознавець Джон Джордж Робертсон оцінював значення цього твору так: «Ленора» справила ширший вплив, ніж, можливо, будь-який інший короткий вірш у світовій літературі. […] Подібно до лісової пожежі, ця дивовижна балада прокотилася Європою - від Шотландії до Польщі та Росії, від Скандинавії до Італії. Моторошний тупіт примарного коня, що несе Ленору до її загибелі, відгукнувся луною в кожній літературі, а багатьом молодим чутливим душам відкрив новий світ поезії.

Орас Верне - «Балада про Ленору» (за баладою Готфріда Августа Бюргера), 1839 рік.

Перше документально зафіксоване свідоцтво про продаж кулемета приватній особі стосується власника «Нью-Йорк Таймс» Генрі Джарвіса Реймонда, який купив три кулемети для захисту свого офісу для захисту від нападів під час масових демонстрацій протесту проти прийняття в 1863 р. Закону про військовий обов'язок, на підтримку якого виступала газета (зброя так і не була пущена в хід);

Штож. Цьому теж місце тут. Потужний переможець, Трампиня, заявив: Я міг би виграти війну у В’єтнамі за тиждень. Вони роками продовжували бомбити ліси, замість того щоб вдарити по місту Хошимін. Хошимін у роки війни називався Сайгоном і був столицею Південного В'єтнаму - союзника США. Назву Хошимін місто отримало вже після перемоги комуністів у 1975 році. Столицею комуністичного Північного В'єтнаму був Ханой