Posts of Записки пасквілянта

Закінчення. Початок отут Пригадаймо, як карали військовослужбовців, що самовільно залишили частину, до того, як у цей процес втрутився Один з Найвеличніших лідерів світу (с). У випадку, якщо в умовах особливого періоду військовослужбовець, окрім солдатів-строковиків, самовільно залишив військову частину на строк до 10 діб, то він притягувався до адміністративної відповідальності відповідно до ст. 172-11 КУпАП з накладанням штрафу в розмірі від 2465 грн до 4845 грн або карався арештом з утриманням на гауптвахті на строк від 7 до 10 діб. У разі незаконної відсутності військовослужбовця, окрім солдата-строковика, в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці понад 10 діб наступала кримінальна відповідальність відповідно до ч. 5 ст. 407 КК України з позбавленням волі на строк від 5 до 10 років. Для дезертирів, тобто військовослужбовців, які самовільно залишили свої частини саме з метою ухилення від військової служби, ст. 408 КК України передбачала позбавлення волі від 5 до 12 років. При цьому суди, здебільшого, застосовували ст. ст. 69 і 75 КК України, призначали покарання менше мінімального та звільняли від покарання з випробуванням, а військовослужбовець продовжував нести службу. Натомість «закон Залужного», тобто законопроєкт №8271, передбачив наступні заходи по викоріненню самовільного залишення частин військовослужбовцями в умовах воєнного стану. По-перше, ч. 4 ст. 172-11 КУпАП, яка встановлює покарання за самовільне залишення військової частини на строк до 10 діб в умовах особливого періоду, була доповнена словами «крім воєнного стану». Тобто, адміністративна відповідальність за СЗЧ під час дії воєнного стана була скасована взагалі – ніяких штрафів, ніякої гауптвахти, тільки тюрма! По-друге, ч.5 ст. 407 КК України була викладена в новій редакції, яка передбачає позбавлення волі на строк від 5 до 10 років за «самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез’явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці». Тобто, пропонувалось відправляти до буцегарні за самовільне залишення частини без встановлення будь-якої мінімальної часової межі. Цим же ж законопроєктом №8271 вносились зміни в ст. ст. 69, 75 КК України, відповідно до яких судам заборонялось призначати особам, засудженим за самовільне залишення військових частин, покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті – тобто менше 5 років позбавлення волі, переходити до більш м’якого виду покарання, а також звільняти від відбування покарання з випробуванням. Після того, як 27 січня 2023 року набув чинності «закон Залужного», дезертирство сягнуло рівня, який став загрожувати самому існування Збройних Сил України. Якщо раніше якесь «сонечко» уходило в загул на пару днів, поверталось, отримувало адміністративний штраф і ставало до служби, то тепер повертатись не було сенсу – командир військової частини зобов’язаний був подати повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення. В Офісі Президента схаменулись лише в червні 2023 року, наказавши піднаглядним народним депутатом терміново внести зміни в ст. 407 КК України, встановивши, що кримінальна відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану, наступає лише у випадку, якщо такі дії тривали понад три доби. Але при цьому не були внесені зміни до частини четвертої статті 172-11 КУпАП і не повернув адміністративну відповідальність за самовільне залишення військовослужбовцем військової частини або місця служби в умовах воєнного стану тривалістю до трьох діб. Це призвело лише до посилення правового безладу в питаннях несення військової служби, оскільки з 11.08.2023 самовільне залишення військовослужбовцем військової частини або місця служби в умовах воєнного стану тривалістю до трьох діб без ознак дезертирства не містить ані складу адміністративного правопорушення, ані складу кримінального правопорушення.

Ліквідація наприкінці 2019 року військової прокуратури – то був лише перший крок на шляху до розвалу армії, зроблений командою Одного з Найвеличніших Лідерів Світу (с) разом з організованим угрупованням професійних громадських активістів. Останні під машкарою чергової безумної «реформи» вимутили чималі гроші з посольства США, але результат став цілком очікуваним: оскільки після ліквідації військової прокуратури на жоден інший державний орган не були покладені функції підтримання правопорядку в ЗСУ та інших військових формуваннях, а розмови про створення військової поліції так і залишились розмовами, вже з осені 2022 року в Збройних Силах України розпочалось масове дезертирство.   Бо навіщо служити, якщо можна не служити й за це нічого не буде? Як наслідок - масове дезертирство та відсутність органу, на який би було покладено підтримання правопорядку в армії, породили появу так званих «груп розшуку», які створюють командири з числа підлеглих військовослужбовців, та нелегальні тюрми на території військових частин для утримання дезертирів, виловлених цими «групами розшуку».    Нелегальні військові тюрми – типу тієї, що була виявлена в с.Петропавлівська Борщагівка Київської області 2 листопада 2026 року – стали масово з’являтись завдяки інтелектуальним потугам п’ятьох народних депутатів: Завітневича О.М., Федієнка О.П., Арахамії Д.Г., Івченка В.Є. і Здебського Ю.В. Саме це законотворці були авторами законопроєкту №13177, яким у травні 2025 року внесені зміни в ч.2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу». Згідно з цими поправками, дезертири вже не виключаються зі списків особового складу військових частин, як це було раніше. Натомість тепер командири військових частин зобов'язані розшукувати дезертирів і повертати їх на службу – не військова поліція, яка так і не була створена, і не військова прокуратура, ліквідована 2 січня 2020 року, а командири частин, що перебувають на фронті. Через це командири бригад змушені створювати нелегальні «пошукові групи» з числа підлеглих військовослужбовців, ці групи їздять по Україні по домашніх адресах дезертирів, викрадають дезертирів і в кайданках привозять у місця утримання. Нелегальні тюрми рахуються як пункти постійної дислокації військових частин. Там дезертирів утримують, доки їхня доля не вирішиться юридично. Головне науково-експертне управління Верховної Ради України категорично заперечувало проти цієї поправки, внесеної в травні 2025 року в ч.2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», а я неодноразово пояснював, до яких наслідків вона призведе. Натомість пропонував вжити наступні першочергові заходи для відновлення правопорядку в ЗСУ та інших військових формуваннях: -  відновити військову прокуратуру, наділивши її хоча б на час воєнного стану повноваженнями нагляду за дотриманням законності в ЗСУ та інших військових формуваннях; -   визначити підслідність у кримінальних провадженнях за статтями 407 (самовільне залишення військової частини) та 408 (дезертирство) КК України за органами Національної поліції; -   створити мережу дисциплінарних батальйонів, які задіяти для фортифікаційного обладнання ліній оборони; -   основним видом покарання за самовільне залишення військових частин і дезертирство має бути направлення в дисциплінарний батальйон; -   на період воєнного стану наділити командирів військових частин повноваженням розглядати справи про військовій адміністративні правопорушення; -   на період воєнного стану наділити військові частини повноваженнями з виконання судових рішень у справах про  військові адміністративні правопорушення.   Але люди, які розуміються на засадах державного управління, в Офісі президента не бувають – їх туди охорона не пропускає. Натомість наприкінці 2022 року, довідавшись, що  за ст. ст. 407, 408 КК України з початку широкомасштабної війни зареєстровано вже понад 9 тисяч кримінальних проваджень, Один з Найвеличніших Лідерів світу (с) наказав негайно припинити дезертирство.   Для цього в Офісі Найвеличнішого (с) не вигадали нічого кращого, як ухвалити так званий «закон Залужного», себто Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» (законопроєкт №8271). Ось цей закон і став другим, після ліквідації військової юстиції, кроком на шляху до розвалу армії. Закінчення отут

Сьогодні суддя Лариса Гольник, яку Перша Дисциплінарна палата ВРП відправила на звільнення, почала свою звичайну пісню «я - викривачка, система зі мною бореться». Нагадаємо, Гольник користуючись як суддя повним доступом до ЄДРСР, полізла читати судові рішення іншої судді свого суду, чим публічно розкрила закрите судове рішення щодо неповнолітньої дитини. Тепер Гольник стверджує, що діяла як «викривачка». І якби не вона, то порушення іншої судді ніколи не були би оприлюднені. Нагадаємо, що статус викривача особа отримує не тоді, коли сама на себе вішає цю медаль, і не тоді, коли користуючись своїм статусом, читає закриті документи. Статус викривача Гольник мала би отримати через звернення до відповідних органів, насамперед, НАЗК. І не ПІСЛЯ того, як влізла своїм КЕП в чужі судові рішення, а ЗАМІСТЬ того, щоб це зробити. А так виходить, що Гольник вчинила як мінімум дисциплінарний проступок, а коли на неї саму надійшла скарга, Гольник надягла на себе костюм «викривачки» і стверджує, що викривачі дійсно можуть порушувати закон. Це якраз той випадок, коли краще жувати, ніж говорити. Нагадаємо, що Етична рада вже визнавала Гольник недоброчесною. Тепер це зробила ВРП. Цілком логічне рішення на фоні очевидного порушення, за яке звільняють не лише Гольник, а й інших суддів. Також важливо, що за рішення про звільнення проголосували не лише члени ВРП-судді, але також члени ВРП-не судді. Це не система бореться з Гольник. Це Гольник настільки втратила здоровий глузд, що навіть члени ВРП-не судді вирішили, що такого судді Україні не треба.

Під рубрикою «У світі мудрих думок».

Правнуки Дзержинського повідомили про підозру в державній зраді Юлії Мендель, яка шість років тому оголосила Володимира Зеленського «Найвпливовішим лідером сьогодення». Насправді, Володимир Олександрович є Одним з Найвеличніших Лідерів Світу й тому Служба безпеки України абсолютно справедливо притягнула Мендель до кримінальної відповідальності за образу Його Величності.

Вечірня загадка. Як часто ви зустрічаєте в ЗМІ або просто публічних джерелах інформацію про вручення НАБУ підозр працівникам ДБР? На відміну, наприклад, від підозр, які вручаються службовцям і працівникам СБУ? Проаналізуйте статистику, точніше її майже повну відсутність. За невеличким виключенням, де НАБУ спільно з самим ДБР ловило співробітника ДБР в 2022 році.  Журналісти роблять розслідування, знаходять статки і незадекларовані квартири в столиці вартістю мільйон доларів, НАБУ розпочинає розслідування, яке триває роками. Без підозр і претензій. Без брифінгів і зливів інсайдів Железнякам і Шабуніним.  Не розслідує активи керівництва за кордоном, участь в організації грального бізнесу в Україні. Не розслідує нічого. До виключної підслідності ДБР відносяться злочини, вчинені службовими особами НАБУ. В свою чергу, НАБУ, відповідно до специфіки підслідності, розслідує корупційні злочини, вчинені працівниками ДБР. Памʼятаєте минуле літо? Підозри працівникам НАБУ, затримання, Магомедрасулов і інші. Слідчими органами, які проводили цю реалізацію були два: СБУ та ДБР. По СБУ кипить робота на вулиці Монастирського, по ДБР тиша. В цьому невеличкому дописі-ребусі, спробуйте віднайти слова: кругова порука, Татаров, Кривонос, Сухачов і тоді ви швидко зрозумієте весь цей фестиваль безумства, підлості і нахабства. Разом з фіктивним усиновленням Кривоносом чужої дитини і закриттям цієї справи ДБР.

Закінчення. Початок отут Тривалий час Перша дисциплінарна палата ВРП не відкривала дисциплінарну справу стосовно Гольник, оскільки професійний «громадський активіст» Маселко, який врятував «її честь» від тюрми за шахрайство з гаражем, у 2022 році став членом Вищої ради правосуддя, очолив Другу дисциплінарну палату ВРП і разом з членом Першої дисциплінарної палати ВРП Миколою Морозом блокував будь-яке дисциплінарне провадження щодо своєї клієнтки. Більш того, коли наприкінці листопада 2025 року дисциплінарний інспектор Олексій Гура вніс у Першу дисциплінарну палату ВРП проєкт ухвали про відкриття щодо Гольник дисциплінарної справи за незаконне розголошення даних державних реєстрів, Гольник на своїй фейсбук-сторінці опублікувала фотографію Гури, яку супроводила коментарем «прєзєрватів штопаний». Лише в травні 2026 року стосовно Гольник, нарешті, була відкрита дисциплінарна справа. Перше засідання для розгляду поведінки попсуй-судді було призначено аж на 19 жовтня 2026 року – після того, як у Маселка та Мороза закінчились повноваження членів ВРП. На цей день Гольник оформила на роботі відпустку для поїздки в Київ, але залишилась вдома й разом зі своїм ухилянтом Гавриленком (він, типу, її представник по довіреності) підключилась до засідання Першої дисциплінарної палати ВРП по відеозв’язку. Попервах ця сімейка Адамсів влаштовувала спектакль, заявляла відводи та розповідала про неймовірну доброчесність судді-шахрайки. А коли Гольник зрозуміла, що танці з бубнами їй не допоможуть уникнути дисциплінарної відповідальності, вона просто відключила інтернет і разом з Гавриленком вимкнула телефони. Бо 7 листопада 2026 року мав сплинути строк притягнення Гольник до відповідальності і їй треба було в будь-який спосіб затягнути розгляд дисциплінарної справи до цієї дати. У зв’язку з неявкою Гольник (а саме так члени Дисциплінарної палати розцінили демонстративне відключення телефонів) засідання перенесли на 2 листопада. Тоді Гольник надіслала у ВРП клопотання про розгляд дисциплінарної справи виключно в її присутності, оскільки її представник Гавриленко не має юридичної освіти й не може забезпечити їй належну правову допомогу. А зрання 2 листопада Гольник надіслала у ВРП клопотання з проханням перенести засідання на іншу дату, бо вона о 13 годині хоче відвідати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України в зв’язку з тим, що подала документи для участі в конкурсі на посаду судді Харківського апеляційного суду. Оскільки засідання Першої дисциплінарної палати розпочалось 2 листопада 2026 року о 10:00, а в Гольник був знову відключений телефон, то дисциплінарну справу розглянули без неї. У підсумки Перша дисциплінарна палата внесла подання про звільнення Гольник з посади судді. Це подання ще має розглянути Вища рада правосуддя на своєму засіданні. А до того суддю Шевченківського районного суду міста Полтави Гольник Ларису Владленівну відсторонено від здійснення правосуддя. На фото: гаражна шахрайка.

Перша дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, розглянувши дисциплінарну справу щодо судді Шевченківського районного суду міста Полтави Гольник Лариси Владленівни, 2 листопада 2026 року ухвалила рішення про притягнення Гольник до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади. «За» таке рішення проголосували 4 члени Першої дисциплінарної палати ВРП (суддя Харківського апеляційного суду Котелевець А.В., суддя Господарського суду Донецької області Бокова Ю.В., заступник директора з наукової роботи Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака Національної академії правових наук України Махінчук В.М. та старший детектив НАБУ Сав’юк М.І.), «проти» – 1 (суддя Миколаївського апеляційного суду у відставці Бондаренко Т.З., яка є подружкою Гольник і тому запропонувала обмежитись доганою). Суддя Гольник має стійку репутацію аферистки ще з тих часів, коли намагалась заволодіти гаражем своєї психічнохворої сусідки по підроблених документах. За фактом шахрайства, вчиненого Гольник, розслідувалось кримінальне провадження. Щоби не потрапити на лаву підсудних, «її честь» оголосила себе «антикорупційною активісткою», кинулась у ноги колишньому судді Вінницького окружного адміністративного суду Михайлу Жернакову (пасинок екс-першого заступника міністра юстиції Кучерявенка, нині Жернаков володіє псевдо-громадською організацією «ДЕЮРЕ» та контролює Громадську раду доброчесності при ВККСУ) і залучила як адвоката професійного «громадського активіста» Романа Маселка. При цьому роботу адвоката Маселка оплачувала псевдо-громадська організація «Автомайдан» за рахунок фінансової допомоги, що була виділена міжнародними партнерами України для боротьби з корупцією. Втім, дисциплінарна справа була відкрита в зв’язку з іншим епізодом – «активістка» Гольник у бутність членом наглядової ради псевдо-громадської організації «Інститут законодавчих ідей» (власником є скандально відома Мартина Богуславець) під своїм паролем і логіном судді неодноразово заходила в Єдиний державний реєстр судових рішень, переглядала в повному доступі справи, які розглядали інші судді (у тому числі в закритих судових засіданнях), копіювала персональні дані учасників справ, зокрема неповнолітніх, і передавала цю інформацію для оприлюднення своєму чоловікові – військовозобов’язаному Ігорю Гавриленку, який багато років ніде не працює й ухиляється від мобілізації. Більш того, «її честь» змогла проникнути в базу даних Державної прикордонної служби «Аркан», звідкіля також тягала інформацію про перетин громадянами (у тому числі – дітьми) кордону й передавала своєму ухилянту для публікацій у соцмережах. Як виявилось, безробітний Гавриленко називає себе «журналістом-розслідувачем» і заробляє на життя співпрацею з піар-агентствами, що спеціалізуються на виготовленні й поширенні наклепів. За це непогано платять (щоправда суддя Гольник заробітки свого чоловіка не декларує), а для створення видимості справжнього розслідування Гавриленко додає до брехні й наклепів трохи персональної інформації стосовно людей, за обпльовування яких взяв гроші. Ось тут і стає в пригоді інформація з державних баз даних. Закінчення отут На фото: подружжя шахраїв

У зв’язку з викриттям нелегальної тюрми в Петропавлівській Борщагівці Київської області, де батьки-командири незаконного утримували й катували військовослужбовців Національної гвардії України, постає запитання: чи було б таке можливим, якби в Україні існувала військова прокуратура?   Хочу нагадати, з якими піснями й танцями 2 січня 2020 року улюблений генпрокурор Одного з Найвеличніших Лідерів Світу (с) Рябошапка разом зі своїм вірним Чумаком, Каськом і Трепаком оголосив про ліквідацію в Україні військової прокуратури, мотивуючи це тим, що прокурор не повинен складати присягу на вірність українському народові, бо, мовляв, це – конфлікт інтересів. Втім, цей «конфлікт інтересів» не завадив Віктору Чумаку заради пенсії в 270 тис. грн. (станом на березень 2026 року) на 16 днів стати головним військовим прокурором і впродовж 16 днів нести всі тяготи військової служби «в особливий період».   В американському посольстві тоді знайшлись гроші для проведення чергової «реформи прокуратури», треба було придумати, під яку програму ці гроші могли б покласти собі в кишеню професійні «громадські активісти», тому придумали ліквідувати військову прокуратуру, а всіх прокурорів, які не подобаються недолугому генпрокуророві Рябошапці, взяти й звільнити без жодних законних підстав.   Ця афера не тільки коштувала державі сотні мільйонів гривень, які треба виплачувати незаконно звільненим, але й призвела до безладу в армії, де тепер нема кому наглядати за правопорядком і розслідувати злочини проти встановленого порядку несення військової служби.   При всіх загальновідомих недоліках військової прокуратури, військові прокурори були військовослужбовцями, які проходили службу за контрактом з Міністерством оборони України і які були лише прикомандировані до прокуратури. До того, як почалась безумна «реформа прокуратури», військовий прокурор міг зайти на територію будь-якої військової частини, витребувати документи, заслухати пояснення, тут же ж на місці ухвалити процесуальне рішення та провести слідчі дії. Уявити, що в піднаглядній військовій частині трапився випадок дезертирства й «лижника» ніхто не розшукує або що облаштована нелегальна тюрма – геть неможливо. Такого не було й бути не могло в принципі, бо військовий прокурор сам був частиною військової системи і персонально відповідав за підтримання правопорядку в межах певного гарнізону чи регіону.   Саме у військову прокуратуру солдати й сержанти скаржились на порушенні законності з боку батьків-командирів – і реакція була миттєвою. Достатньо пригадати, як у лютому 2016 року на полігоні «Широкий лан» знущались з особового складу механізованої роти – упродовж трьох діб військовослужбовці не мали належного харчування, питної води й навіть достатньої кількості наметів. Не витримавши такого ставлення, 46 бійців відправились до військового прокурора в Миколаїв. Як наслідок – заступник командира військової частини з бойової підготовки полковник Валерій Залужний, який допустив такий безлад, провів 5 днів на гауптвахті, бо військовий прокурор склав на нього адмінпротокол і направив до суду. Чи можна уявити зараз якогось полковника в такому пікантному місці як гауптвахта? – Звісно, ні.   Коли знищували військову прокуратуру, то всі ці рябошапки й чумаки волали, що ось-ось на її місці постане військова поліція. І де вона, та поліція? Натомість розслідування військових злочинів передано в ДБР – суто цивільну установу, слідчий якої навіть не може потрапити на територію військової частини.   Втім, ні в яку військову частину слідчий ДБР не поїде навіть якщо вона буде за парканом його контори – наприклад, у Першому слідчому відділі Краматорського теруправлінні ДБР, яке має розслідувати військові злочини в межах колишнього Донецького гарнізону, на одного слідчого припадає біля двох тисяч кримінальних проваджень. Зрозуміло, що слідчий не поїде у Львів, Вінницю чи Київ розшукувати дезертира, який «став на лижі» в Донецькій області. А тому дезертирувати можна безкарно – залишай, солдат, зброю, уїжджай додому і нічого тобі за це не буде.

У селі Петропавлівська Борщагівка Київської області місцеві жителі виявили тюрму, яку командування 13 бригади оперативного призначення «Хартія» Національної гвардії України (в/ч 3102) обладнало на території націоналізованого «Сенс банку». Тут тижнями незаконно утримували, вимагали гроші за звільнення й катували військовослужбовців, які не хотіли служити замість народного експерта з усіх питань Бутусова, молодшого лейтенанта Жадана й лейтенанта Кіпіані. Після того, як місцеві мешканці спробували були штурмувати нелегальну тюрму, на місце події ввечері 2 листопада 2026 року прибув командувач Нацгвардії Олександр Півненко. Чотирьох в’язнів з переломом хребта й поламаними ребрами Півненко розпорядився відвезти в шпиталь, після чого нелегальна тюрма була взята під охорону військовослужбовцями НГУ. Де саме в цей момент перебувають Бутусов і Жадан, які фіктивно «проходять службу» в «Хартії» і до яких Півненко не має жодних претензій, – не відомо. Але точно відомо, де зараз лейтенант Кіпіані. Він відкомандирований за рахунок Нацгвардії на місяць, з 28 жовтня до 22 листопада 2026 року, у Швецію для участі у «Фестивалі відкритих обіймів». Ось програма цього фестивалю, на якому лейтенант Кіпіані коштом українських платників податків гідно представляє Національну гвардію України: «Вихідні, сповнені музики й танців», «Фестиваль танцювальної музики» тощо. Згідно з програмою, під час відрядження Кіпіані має опанувати для розучування з особовим складом «Хартії» такі танці: Драм-ен-бейс, Британський гаредж, Хаус, Джангл і Диско. На відео: генерал-майор Півненко пояснює, що треба робити з військовослужбовцями, які не хочуть служити замість Бутусова, Жадана та Кіпіані.

Під рубрикою «Минають роки, роки линуть». 2013 рік, злітно-посадковий майданчик «Гардишівка» (м.Бердичів). На лінії стартового огляду.

Перша дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя, розглянувши дисциплінарну справу щодо судді Шевченківського районного суду міста Полтави Гольник Лариси Владленівни, 2 листопада 2026 року ухвалила рішення про притягнення судді Гольник до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади. «За» таке рішення проголосували 4 члени Першої дисциплінарної палати ВРП, «проти» – 1. Суддя Гольник має стійку репутацію аферистки ще з тих часів, коли намагалась заволодіти гаражем своєї психічнохворої сусідки по підроблених документах. Але дисциплінарна справа відкрита в зв’язку з іншим – Гольник під своїм паролем і логіном судді неодноразово заходила в Єдиний державний реєстр судових рішень, переглядала в повному доступі справи, які розглядали інші судді (у тому числі в закритих судових засіданнях), копіювала персональні дані учасників справ і передавала цю інформацію для оприлюднення своєму чоловікові – військовозобов’язаному Гавриленку, який багато років ніде не працює й ухиляється від мобілізації. Більш того, «її честь» якимсь чином змогла проникнути в базу даних Державної прикордонної служби «Аркан», звідкіля також тягала інформацію про перетин громадянами кордону й передавала своєму ухилянту для оприлюднення. Згідно із частиною сьомою статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і частиною другою статті 62 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» суддю Шевченківського районного суду міста Полтави Гольник Ларису Владленівну відсторонено від здійснення правосуддя.

Під рубрикою «Катрусин кінозал». Етична рада 20 жовтня 2026 року не допустила суддю Шевченківського районного суду міста Полтави Ларису Гольник до участі в конкурсі на посаду члена Вищої ради правосуддя. Про те, що в Україні є така суддя, я узнав 7 травня 2025 року, коли ще перебував на фронті на Торецькому напрямку. У цей день мені показали той бруд, який про мене опублікувала у фейсбуці невідома мені Гольник – що є такий «нібито журналіст Бойко», який входить у якусь «кремлівську мережу» і на гроші російських спецслужб разом з Портновим «працює на користь путінської пропаганди». Невдовзі звільнившись зі служби (за віком), я переглянув фейсбук-сторінку цієї Гольник і побачив, що вона мене регулярно поливає брудом у соцмережах, починаючи з кінця лютого 2024 року – на той час мій батальйон перебував у Кураховому й, звісно, ж про її писанину я нічого не знав. Причиною невдоволення «її честі» стало те, що я разом з адвокатом Ростиславом Кравцем, який представляв у судах мої інтереси, доки я був на фронті, домігся реєстрації кримінального провадження стосовно колишнього солдата 207 окремого батальйону ТрО Шабуніна – шахрая та ухилянта від військової служби (зараз Шабуніна судять у Печерському районному суді Києва – я є заявником і свідком у справі). Довідавшись про це, «її честь» стала поширювати на своїй фейсбук-сторінці безумні розповіді про те, що я завербований спецслужбами Російської Федерації, які замовили мені дискредитацію її друга Шабуніна, що за викриття Шабуніна в ухиленні від військової служби розвідка РФ передала мені через нідерландську правозахисницю Маріам Ламберт стільки грошей, що я придбав собі парк елітних автомобілів, що я ніколи не був на фронті, а лише «наробив фоток у безпечному місці» і т.п. При цьому всі ці публікації Гольник супроводжує коментарями свого чоловіка Гавриленка, який багато років ніде не працює й переховується від мобілізації, та інших «членів команди», які містять нецензурну лайку на мою адресу, погрози вбивством і антисемітські вислови. Я два роки не реагував на блювоту калом у виконанні чинної судді, оскільки сподівався, що мене – учасника бойових дій – захистить держава, яку я захищав на фронті. Але сподівання виявились марними. Перший раз я публічно згадав Гольник на своїй сторінці у Фейсбуці лише 23 січня 2026 року, коли підготував позов до неї і звернувся до читачів з проханням уточнити домашню адресу та РНОКПП «її честі», оскільки мені довелось звернутись до суду. На той час Гольник вже опублікувала щодо мене 13 брудних опусів на своїй фейсбук-сторінці, 1 – у своєму блозі в «Цензор.нет» і 2 – у своєму блозі на «Ліга.нет», які містили фантастичні наклепи та лайку. На засіданні Етичної ради 14 жовтня 2026 року Гольник пояснила свою поведінку тим, що я, начебто, маю якесь відношення до полтавчанина Геннадія Сікалова, який є власником сайту «Останній бастіон», регулярно висвітлює шахрайську діяльність Гольник і домігся відкриття щодо неї дисциплінарною справи. Зазначу, що, попри безумні розповіді судді-шахрайки, я ніколи не мав і не маю жодного відношення до полтавського сайту «Останній бастіон» і не написав для цього сайту жодного рядка. Якщо на сторінці «Останнього бастіону» і зустрічається моє прізвище, то це – виключно передруки з моєї фейсбук-сторінки чи мого телеграм-каналу, причому зроблені без мого відома. Втім, претензій у мене немає, оскільки при передруках вказується першоджерело. Але з паном Сікаловим я, дійсно, знайомий: ми познайомились у травні 2026 року в Подільському районному суді Полтави, де розглядається мій позов до Гольник, яка загиджує інтернет нецензурною лайкою та наклепами на мою адресу, – він прийшов у судове засідання подивитись на цей спектакль. До уваги – уривок з відеозапису засідання Етичної ради 14 жовтня 2026 року, де суддя Шевченківського районного суду Полтави Гольник пояснює, у зв’язку з чим вона систематично публікує наклепи та лайку на мою адресу. Послухайте маячню, яку верзе чинний суддя. І ось ця людина з явно неадекватною поведінкою та відсутністю будь-яких знань у галузі права відправляє правосуддя іменем України.

«Слідством по справі було встановлено, що левова частина (в еквіваленті на той час понад 10 млн доларів США) з 42 млн доларів волонтерських коштів, що були зібрані за посиланням з особистої сторінки міністра Михайла Федорова на офіційний домен Мінцифри, були виведені на криптогаманець фізичної особи – класичного фунта (бомжа) без офіційних доходів – на іншу крипто біржу і в подальшому переведені в готівку через банківські карти третіх осіб. Яким чином оточення міністра Федорова вивело в кеш решту 32 млн доларів волонтерських коштів – за даними ухвал невідомо. Можливо, слідство це питання досліджувало, а, можливо, і ні, особливо у випадку якщо ці активи утекли безпосередньо в кишеню колишнього міністра».   Докладніше про те, як ексвіцепрем’єр-міністр Михайло Федоров збирав пожертви, начебто, для ЗСУ, розповідається в статті кандидата юридичних наук Віктора Неганова – солдата однієї з бригад у складі Десантно штурмових військ:   https://naspravdi.today/2026/08/13/posipaky-fedorova-staly-kryptomilyoneramy-z-donativ-na-zsu/

No text

No text

Під рубрикою «Дембельський альбом». 26 жовтня 2026 року орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня був нагороджений посмертно молодший сержант Михайло-Віктор Сцельніков, батька якого зараз судять за вбивство Парубія. З Михайлом ми разом, в одній роті, служили перші півроку великої війни. Про батька він не згадував – лише про матір, львівську письменницю Олену Черніньку. Пригадую, як він зі сміхом розповідав, що свого часу за 800 доларів купив медичну довідку про непридатність до військової служби та військовий квиток, щоби уникнути строкової служби. А коли почалась справжня війна – пішов добровольцем на фронт. Наприкінці літа 2022 року Михайло перевівся з нашого окремого батальйону (ми тоді вели бої на херсонському напрямку) в 93 окрему механізовану бригаду «Холодний Яр». Я йому не радив цього робити, але в піхоті Михайлу не вистачало романтики й він вирішив продовжити службу в розвідувальному взводі третього механізованого батальйону 93 омбр. У травні 2023 року Сцельніков загинув під Бахмутом і тривалий час вважався безвісти зниклим, оскільки його тіло не вдалось евакуювати. На фото – Михайло-Віктор Сцельніков на складанні військової присяги в першій стрілецькій роті військової частини А7375, 10 квітня 2022 року. #дембельський_альбом

Під рубрикою «У світі прекрасного» – монументальний твір «На чергуванні» пензля московського художника Сергія Єфошкіна. Холст, олія, 2011 рік. Особливо вдалим, як на мене, вийшов портрет Фелікса Едмундовича.

Якщо з першого разу не вийшло – значить парашутний спорт не для вас.

No text

No text

Продовжую публікувати уривки з 5-томного «Клопотання про застосування запобіжного заходу по кримінальному провадженню №52026000000000092 від 18.02.2026». Це – знаменита справа, у якій було повідомлено про підозру ексзаступниці керівника Офісу Президента України Ірині Мудрій та її коханцю Максиму Микитасю.   10 грудня 2025 року Мудра розповіла Микитасю, що вона домовилась з народним депутатом Ярославом Железняком про публікацію чергової порції так званих «плівок Міндіча» з метою скомпрометувати заступника міністра юстиції Олександра Білоуса, який заважав Микитасю вчинити рейдерське захоплення ТОВ «Філософія девелопмента».   ТОВ «Філософія девелопмента» належить земельна ділянка площею 1,4 га в центрі Києва, де раніше був розташований корпус заводу «Арсенал». Користуючись спільним ліжком із заступницею керівника Офісу Президента, Микитась вирішив захопити цю землю, для чого була створена фіктивна заборгованість ТОВ «Філософія девелопмента» перед належному Микитасю ТОВ «Каса народної допомоги».   Але на заваді стала Колегія з розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Міністерстві юстиції України, підпорядкована тодішньому заступнику міністра юстиції Олександру Білоусу. Щоби усунути цю перешкоду, Мудра залучила народного депутата Ярослава Железняка, який на її замовлення підрядився опублікувати отримані від НАБУ записи розмов у «справі Міндіча», де йшлося про Білоуса.   Скільки Железняк взяв за свої послуги – не відомо, але допомога Ярослава Івановича була безцінною: 10 грудня Железняк взяв у Мудрої замовлення на дискредитацію Білоуса, 19 грудня 2025 року Железняк розмістив у «Дзеркалі тижня» компромат, про який його прохала Ірина Романівна, а вже 29 грудня 2025 року на вимогу «громадських активістів» Білоус був звільнений з посади заступника міністра юстиції.   Того ж дня, 29 грудня 2025 року, Колегія з розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Мінюсті під тиском «активістів» відхилила скаргу ТОВ «Філософія девелопмента» та визнала законним рейдерське захоплення Микитасем активів цього підприємства.   Окрім Мудрої, Микитася та Железняка в протоколі проведення НСРД фігурують державний секретар Міністерства юстиції України Олександр Буханевич і керівник Офісу протидії рейдерству Мін’юсту Ігор Поночовний.   Читайте і насолоджуйтесь:   Микитась: Ета я так. Я сказал… Поетому ми завтра сядєм, абсудім. Вот, і штоби била паддєрєжка у Буханєвіча. Нєчєго больше ім там дєлать. Там дєло в том, што Поночовний, которий наша, наша главная с тобой проблєма, любімая… Поетому я завтра нагружу. Єслі он, нахуй, нє сдєлаєт, то пізда єму, блядь. Мудра: Я ета знаю. Єво просто нада убірать і всьо. Нам нада. Микитась: Пізда, пізда тогда етому, блядь, Буханєвічу… І ми в панєдєльнік всьо виравніваємся. У нас своя колєгія і так далєє… Мудра: С кєм єщо нада встрєтітся? Микитась: Котік, котік, котік, у мєня чіста корисний інтєрєс. Ти знаєш же ж, для тєбя і для мєня. У мєня чіста корисний інтереє по всєй етай сітуації. Мудра: Ну ти ж знаєш маю пазіцію. Лучше ета сдєлать нє маімі рукамі. Микитась: Ну, канєшна, нє твоімі рукамі ета будєт сдєлано. Мудра: Да, а скажі мнє, ну єслі сєводня получится, што Железняк вибросіт в публічку нового фігуранта пльонок Міндіча. То, даст бог, што будєт больше аргумєнтов Буханєвічу ета сдєлать. Микитась: Нічєво нє понял. Ето ти о чом? Ти о чом? Мудра: На плівках Мінідча упомінаєтся Білоус, Білоус. Мнє сєводня Железняк ета сбросіл, етат кусочєк. Микитась: Пожалуста, штоби он ета сдєлал. Пожалуста, пожалуста. Мудра: Так я єво папрасіла. Микитась: Штоби он Поночовного нахуй. Ми нахуй би вигналі Поночовного, да, да. Мудра: Да, єслі он вибрасіт по Білоусу, то там всє аргумєнти, у Саші. Микитась: Я всьо, да, твой званок Сашє. Я как би в етом. Всьо, всьо нормально будєт тогда, і тогда гуд. Ми хотя би с тобой нє бєдними будєм. Отлічно будєт, да. Ето ти что-то новоє сказала мнє, молодчінка. Мудра: Угу. Микитась: Пусть он викінєт ето, вот пожалуста.   #Справа_Мудрої

Навіть ця яскрава жінка знає, що тільки військова прокуратура може навести лад у державі!

No text

No text

📄💬Отримали відповідь від Спеціалізованої антикорупційної прокуратури щодо обрання благодійних фондів на які сплачуються внески у разі укладання угод, контролю за використанням коштів та легальністю їх походження. Якщо коротко: 1️⃣ Фонди підозрювані обирають самі; 2️⃣ Легальність походження коштів прокуратура не перевіряє; 3️⃣ Контроль за їх використанням фондами прокуратура не здійснює.

Громадська ініціатива «Стоп-паразит» на своїх сторінках у соцмережах опублікувала черговий уривок з клопотання детектива НАБУ, погодженого з прокурором САП, про обрання запобіжного заходу ексзаступниці керівника Офісу Президента Ірині Мудрій та її коханцю Максиму Микитасю. Як засвідчив прокол проведення НСРД, долучений до клопотання про обрання запобіжного заходу, 10 грудня 2025 року Мудра розповіла Микитасю, що вона домовилась з народним депутатом Ярославом Железняком про публікацію чергової порції так званих «плівок Міндіча» з метою скомпрометувати заступника міністра юстиції Олександра Білоуса, який заважав Микитасю вчинити рейдерське захоплення ТОВ «Філософія девелопмента» (код ЄДРПОУ 42088061).   Річ у тім, що ТОВ «Філософія девелопмента» належить земельна ділянка площею 1,4 га в центрі Києва, де раніше був розташований корпус заводу «Арсенал». У 2019 році цю ділянку придбав Микитась, який планував збудувати на ній «Арсенал Плазу». Але в процесі банкрутства належної Микитасю компанії «Укрбуд» цей актив перейшов до колишнього  партнера Микитася Дмитра Федотенкова. У 2025 році, користуючись спільним ліжком із заступницею керівника Офісу Президента, Микитась вирішив повернути собі землю шляхом рейдерського захоплення ТОВ «Філософія девелопмента». Для цього була створена фіктивна заборгованість ТОВ «Філософія девелопмента» перед належним Микитасю ТОВ «Каса народної допомоги». Але на заваді стала Колегія з розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Міністерстві юстиції України, підпорядкована тодішньому заступнику міністра юстиції Олександру Білоусу. Щоби усунути цю перешкоду, Мудра залучила народного депутата Ярослава Железняка, який на її замовлення підрядився опублікувати отримані від НАБУ записи розмов фігурантів «справі Міндіча», де йшлося про Білоуса, з метою шантажу керівництва Мінюсту.   Звістку про те, що Железняк допоможе рейдернути півтора гектари землі в центрі Києва, Микитась сприйняв з неймовірним захопленням:   Мудра: На плівках Мінідча упомінаєтся Білоус, Білоус. Мнє сєводня Железняк ета сбросіл, етат кусочєк. Микитась: Пожалуста, штоби он ета сдєлал. Пожалуста, пожалуста… Ми хотя би с тобой нє бєдними будєм. Отлічно будєт, да. Ето ти что-то новоє сказала мнє, молодчінка… Пусто он викінєт ето, вот пожалуста.   Скільки Железняк взяв з Микитася за свої послуги – не відомо  (з протоколів НСРД ця інформація вилучена), але допомога Ярослава Івановича була воістину безцінною: 10 грудня Железняк взяв у Мудрої замовлення на дискредитацію Білоуса, 19 грудня 2025 року Железняк розмістив у «Дзеркалі тижня» компромат, про який його прохала Ірина Романівна, а вже 29 грудня 2025 року на вимогу «громадських активістів» Білоус був звільнений з посади заступника міністра юстиції.   Того ж дня, 29 грудня 2025 року, перелякана Колегія з розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Мінюсті під тиском «громадських активістів» відхилила скаргу ТОВ «Філософія девелопмента» та визнала законним рейдерське захоплення Микитасем активів цього підприємства.   Читайте і насолоджуйтесь. Фейсбук: https://www.facebook.com/share/p/1DZ62fanco/?mibextid=wwXIfr Тредс: https://www.threads.com/share/BAe2wWfpTo/ Інстаграм: https://www.instagram.com/reel/DfHRLKxvnPJ/?srtk=MTFnMW4zYWlxNWlrZw== *** Громадська ініціатива «Стоп-паразит» щиросердно дякує юридичній компанії «Miller», яка надала для публікації протоколи проведення НСРД, долучені до клопотання про обрання запобіжного заходу Ірині Мудрій (кримінальне провадження №52026000000000092 від 18.02.2026).

Під рубрикою «Незламні». З перших днів повномасштабної війни до лав Збройних Сил України добровільно приєдналися брати Вакарчуки – Святослав 1975 року народження й Олег 1980 року народження. На відміну від військовозобов’язаного Ігоря Гавриленка – чоловіка судді-шахрайки з Шевченківського районного суду міста Полтави Лариси Гольник, який багато років ніде не працює й ухиляється від мобілізації – брати Вакарчуки не намагались уникнути виконання свого конституційного обов’язку, а взяли в руки зброю й пішли воювати. Святослав – у Львівську обласну військово-цивільну адміністрацію, а Олег – у Львівський обласний ТЦК та СП заступником командира роти з морально-психологічного забезпечення. Відслуживши, Олег Іванович у 2024 році демобілізувався. Напевно, у зв’язку з тим, що раптово осліп – як колишній солдат 207 окремого батальйону ТрО Шабунін, що втратив зір на фронті. У 2026 році демобілізувався й Святослав Вакарчук, який дослужився до капітана ЗСУ. Кажуть, капітан Вакарчук написав рапорт про те, що втомився стрибати по сцені – зараз цього достатньо, щоби звільнитись з військової служби. Дякуємо, що живі! Разом до перемоги!

Пам'ятаємо, любимо, сумуємо...

No text