Posts of страшно середньовічне

узагалі-то люди, які створили канал під інформативною назвою «е-періодика / історія / генеалогія», досліджують родоводи: шукають сліди в локальних документах і в пресі, по крихті збирають особисті історії, оцифровують приватні архіви й неочевидні матеріали — скажімо, надруковані 1924 року в харкові (тодішній столиці) бюлетені народного комісаріату зі списками розшукуваних осіб, видані 1885 року волинські єпархіальні вісті з повідомленнями про священницькі ротації, заводські, залізничні й господарські вісники і ще всіляке. воно, звісно, потрібне для роботи, але часом буває достатньо цікаве, щоб ним хотілося поділитися з якомога ширшим колом людей — і саме тоді потрапляє на канал у вигляді фрагментів, а часом і цілих оцифрованих документів. серед моїх фаворитів: 🤩фото котика з 1951 року; 🤩фрагмент кримськотатарської метричної книги; 🤩скан баптистського часопису, який у 1940-х роках видавали українці в німеччині, де є прекрасне формулювання «вісті з піль господніх» (тепер теж так говоритиму). іще проєкт має патреон із доступом до повних сканів, і якщо ви цікавитеся краєзнавством, генеалогією, історією хіх–хх століть абощо, вам ці матеріали можуть виявитися корисними. але навіть якщо ні, то в них просто цікавезний канал із часом зовсім унікальними матеріалами (фотографію з цього допису — на жаль, не підписану — оцифрували з приватного фотоальбому). і хто його зна, може, там скоро знову будуть історичні котики. то підписуйтеся. #іншілюди

повна річка жаб (і хижа риба, яка цим користується) у рукописі з першої половини хііі століття. #бестіарії

кручик презентує: цитата з «роману про трістана та ізольду» взагалі без контексту. щоб звеселити серце своєму панові, коли той прокинеться, [він] прив'язав мертву голову за волосся до жердини куреня так, що густе листя обвивало її навкруги. #вечірнінотатки

чарівні дрібні деталі з біблії 1300-х років. (чоловічок на маргінесі навіть тицяє в муху, щоб ви її точно не пропустили). #гарнібукви #манюнє

іще одна подія, на яку я, на жаль, не встигну (буквально на тиждень із нею розминаюся), але ви, якщо в києві, підіть — і потім неодмінно розкажіть, як було. проєкт «смик», який поєднує народну музику й експериментальну електроніку, цієї неділі кличе на весілля. і то буде таке, знаєте, велике традиційне весілля, звичаї для якого позбирали по всіх куточках україни, а водночас — рейв. (страшенно люблю таке оживлення традиції і вже превентивно вам заздрю). квиточки тут (до неділі — за трошки зниженими цінами). для військовослужбовиць і військовослужбовців вхід вільний. а якщо збиратиметеся громадою, то можна замовити собі цілий весільний стіл. 8 листопада, 15:00, вулиця князів острозьких, 3 (печерськ палац). приходьте. #безсоромнареклама

справи листопада в часослові 1515 року — тіпання й вичісування льону (принаймні мені здається, що це саме вони). #робочібудні #навсесвійчас

No text

No text

No text

No text

No text

No text

No text

No text

пекельні сценки з псалтиря хііі століття. #пекельце #біси

зайчик і дракон із часослова 1320-х років, здається, щойно спланували якусь дрібну шкоду. #маргіналії #манюнє

не зовсім канонічна сцена спокуси в райському саду з адамом, євою, змією і якимось незрозумілим чолов'ягою, який, схоже, переїв яблук. а може, то був невдалий прототип, який бог вирішив приберегти на запчастини? чесно, не знаю, що тут коїться. (походить мініатюра з французького рукопису 1410-х років (f. 38v) — перекладу августинового трактату «про місто боже»; а ілюструє вона книгу xiv — про те, як через переступ перших людей у світ прийшла смерть. може бути, що її цей бідолашний хлоп і символізує, але мене мучать сумніви). #райськанасолода #голілюди

лекція про упирів минула (здається, цілком весело), і хоча стосувалася вона в основному українських упирів, на самому її початку були середньовічні англійські, бо так. в одному селі вмерло двоє чоловіків, які незадовго до смерті полаялися з місцевим єпископом, розповідає джефрі з бартона в записаному у хіі столітті житії святої модвени (сама вона жила в vii столітті). того самого дня, що їх поховали, чоловіки вилізли з могил, несучи на плечах свої труни. і тієї ночі, й багатьох наступних вони виходили на поверхню, іноді як люди, іноді — в подобі ведмедів, псів чи інших звірів. вони перестрівали селян, підходили до будинків, стукали в стіни й кричали, а невдовзі просто хуліганство перетворилося на щось гірше, бо в селі почали мерти люди. єпископ дозволив тим, хто поки що вижив, вдатися до радикального засобу й розкопати могили. там мерців знайшли цілковито свіженькими, тільки лляні хустини, якими були вкриті їхні обличчя, виявилися просотані кров’ю. селяни відрізали покійникам голови й поклали їх між ногами (як пояснюють етнографи у значно пізніших текстах, це робиться для того, щоб покійник не зміг узяти голову в руки і з нею носитися), видерли серця, а решту тіл назад присипали землею. серця занесли на перехрестя й палили там цілий день, і коли ті остаточно згоріли, селяни побачили, як із них вилетіла чорна пташка — вочевидь, злий дух. після цього пошесть припинилася, а всі, хто не встиг від неї померти, видужали, і хочеться сказати, що жили вони довго і щасливо, але село за час ходіння мерців устигло вилюдніти, то в мене є деякі сумніви. у кожному разі, всі дружно подякували святій модвені за чудесний порятунок від пошесті, а потім забрали речі й переїхали в сусіднє село. (мені здається, що джефрі з бартона просто хотів переповісти цю історію, а модвену для годиться доточив наприкінці). #вечірнінотатки

мене трошечки лякають вирази облич божої мами й ісусика на цій роботі мазаччо з 1425 року. ніби вони знають, що там іззаду свята анна підходить, але озирнутися й перевірити не наважуються. #гарнеякбожамама #повнабентега

сьогодні в нашій нерегулярній рубриці «сови, які бачили чимало лайна», — сова з рукопису хіі століття, яка побачила, що її хтось намагався перемалювати, і спроби не оцінила. і ця бідна миша 😐 #совоньки #домальоване

черга в реєстратуру в рукописі хііі століття. а тепер — прикре оголошення (у разі чого, зі мною, котами і загалом страшно середньовічним усе гаразд; прикрість трапилася з джерельною базою). якщо останніми днями ви намагалися переходити за посиланнями на деякі французькі репозитарії рукописів (наприклад, на бібліссіму, як отут), то могли помітити, що вони не працюють. не знаю, що з ними трапилося; моє оптимістичне припущення — що це якось пов'язане з французькими протестами й невдовзі полагодиться; песимістичне — що їх хакнули, як кілька років тому британську бібліотеку, і в такому разі це процес на багато років (британська досі не повернулася в мережу в повному об'ємі). у мене в чернетках є трошки дописів із мініатюрами з французьких бібліотек і, сподіваючись на їхнє скоре одужання, я ці посилання зберігатиму, навіть якщо наразі вони не працюють. то наперед перепрошую за лінки, які не відкриваються. дивлюся на цих файних бісів, думаю, що треба ж було собі вивантажити весь рукопис, і навіть не можу сказати «але хто ж знав», бо вже таку ситуацію — із тією самою британською бібліотекою — бачила. у кожному разі, це нам усім нагадування, що цінні речі варто зберігати, не покладаючись на те, що вони завжди будуть в інтернеті, — оно навіть державної інституційної бази не завжди вистачає на те, щоб цю вічну наявність підтримувати. #біси #янголи

етнограф юзеф ґлузінський радить: якщо вам цікаво побачити упиря, підіть навесні до верби, яка росте так далеко від села, що ніколи не чула, як піють півні, та й виріжте з неї свищик новим ножем, яким раніше взагалі не користувалися. якщо на цьому свищику заграти на цвинтарі точно в ту мить, коли годинник б'є пів на дванадцяту ночі, з-під землі полізе ціла хмара величезних упирів, а деякі — якщо за життя вони були у війську — одразу матимуть на собі лати, а під собою коней. звідки в могилах коні та що потім робити з цією тьмою упирів (бо ж не сказано, що свищик дає над ним владу — тільки викликає на подивитися), етнограф не уточнює. кручик вилазить з-під пледика на запах лохини, як упир — із-під землі на звук вербового свищика. а в мене є ще чимало історій про (не)життя упирів — насамперед українських — то приходьте в четвер на лекцію, порозказую. #вечірнінотатки

македоняни прийшли воювати з драконом, а в того, бідолахи, і так понеділок. (та й самі македоняни не те щоб дуже натхненні, оно полягали спати прямо на робочому місці). мініатюра з рукопису хііі століття. #повнабентега

No text

No text

No text

No text

No text

No text

No text