Президент має конституційне право внести подання про звільнення Генерального прокурора. Так само йому надано право, хоч і не конституційне, у період воєнного стану відсторонити від виконання обов’язків Генпрокурора. Я це право поважаю та підкорюся йому.
Але, ні Конституція України, ні тим більше Закон України «Про правовий режим воєнного стану» не наділяють Президента правом вимагати від депутатів рішень, ухвалення яких належить до їх виключних повноважень.
Щоразу, коли на парламент намагаються тиснути, він втрачає суб’єктність, депутати деморалізуються, а його робота паралізується.
За час моєї роботи на посаді Генпрокурора надходили десятки матеріалів від антикорупційних органів щодо підозр народним депутатам. Значна частина була безпідставною або юридично натягнутою. Я не блокував законні рішення — я не дозволяв перетворити підпис Генерального прокурора на інструмент політичного тиску НАБУ і САП на народних обранців.
Я виконав свою обіцянку парламенту: не підписав жодного політично вмотивованого процесуального рішення: ані стосовно представників опозиції, ані депутатів провладної політичної сили. Адже в таких діях очевидним був політичний підтекст та спроби взяти під контроль єдиний законодавчий орган держави.
Однак, останню добу ми стали свідками, як під контроль вже намагаються взяти всі гілки влади.
Тиснучи на Президента, вони у спосіб, який не має нічого спільного з юридичною процедурою та буквою Закону, вже дійшли до того, що самі «скасовують» собі підозри. Чи можливо це у правовій державі? Чи можливо це без тиску на Президента? Чи можливо це без тиску на керівника найбільшої в Парламенті фракції? Чи можливо це без щоденного тиску на народних депутатів, які під страхом чергового надуманого кримінального провадження, заплющують очі на цілковите беззаконня?
Чи можливо це при повній безкарності та вседозволеності керівництва окремої касти правоохоронних органів, які вирішили взяти у заручники всю країну?
Та найголовніше: чи можливі такі протиправні дії без схвалення, чи, що гірше, без прямої вказівки зверху? Та чи не бояться ті, хто виконує такі незаконні вказівки, що з часом і вони змушені будуть понести встановлену законом відповідальність? Так як це трапилося з їхніми попередниками.
Я звертаюся до народних депутатів. У всі часи саме Верховна Рада завжди виступала форпостом від скочування країни у безправову прірву та анархію.
Керівнику НАБУ строго у відповідності з процесуальним законодавством вручена підозра у скоєнні злочину. Запевняю, жодних правових підстав для її «скасування» не було та немає.
У правовій державі не може існувати каста недоторканих. Не можуть бути «правильні» та «неправильні» корупціонери.
Подивіться на керівника НАБУ як його трусить від незручного запитання журналіста про факт підроблення свідоцтва про народження дитини, щоб в подальшому по амністії бути звільненим від понесення кримінальної відповідальності за підкуп. Подивіться на свідчення матері цієї дитини. Врешті решт, почитайте судове рішення, де це все чітко задукоментовно. Задукоментовано задовго до появи Кравченка на посаді Генпрокурора.
Але тільки Кравченко єдиний Генпрокурор, хто не побоявся шаленого політичного та медійного тиску і вручив керівнику НАБУ цілком обґрунтовану підозру, чітко пересвідчившись, що для неї зібрано достатню доказову базу. Єдине, про що я жалкую, це те, що під тиском Президента, не підписав підозру значно раніше. Щоправда, як ми вчора почули від керівника САП, вони тепер «очікують реакції» Президента на факт такої підозри… До речі, дуже показово.
Тому тільки від Українського Парламенту сьогодні залежить чи запанує нарешті в нашій державі Закон і Справедливість.