Posts of Litopys

21 номер: Ніч на Літописі | Літопис |

Ніч на Літописі Місто засинає, прокидається Літопис. Сьогодні в 21 номері журналу Літопис ми поговоримо про ніч, темряву та сни. Прол розкриє загадки темряви в фізичному, релігійному та побутовому аспектах буття в статті „Темнота у всіх сенсах“. Michaelius дасть відповідь на запитання „Metallica, Rammstein чи Сонько-Дрімко: хто краще заколише дитину?“ у статті „Образ Пісочної Людини у піснях“. Автор каналу „Моє коріння: Генеалогія“ викриє всі підводні камені при дослідженні родинного дерева у статті „Страшний сон дослідника: зради та підробки“. Ласково просимо до читання. | Літопис |

А оскільки адмін не знає що постити, ми повертаємось до мап, як в старі добрі Найбільші міста Європи і західної Азії в 1050 році | Літопис |

Як Україна втратила вихід до Тихого океану Кінець XIX століття, порт Владивостока. На набережній лунає полтавська говірка, у шинках подають борщ із пампушками, а в хатах за дев’ять тисяч кілометрів від Дніпра поруч з іконами висять вишиті рушники й портрети Тараса Шевченка. Це реальність Зеленого Клину — тихоокеанського краю, який українці заселили, освоїли й ледь не перетворили на власну республіку. Чому саме «клин»? В українській традиції так здавна називали земельний наділ чи заселений край. Коли безземелля погнало селян у світи, на карті Євразії виник цілий пояс таких територій: Сірий (Сибір), Жовтий (Поволжя), Малиновий (Кубань). А от Зеленим Клином нарекли південь Далекого Сходу — Приамур’я та Примор’я — за буйну флору й густі ліси, що разюче контрастували з випаленим сонцем рідним степом. Парадоксально, але на край світу українці діставалися не возами крізь сибірські нетрі. Транссибірської магістралі на той час ще не існувало. Шлях долали... океаном! Починаючи з 1883 року, пароплави Добровольчого флоту забирали тисячі селянських родин в Одесі. Маршрут пролягав через пів планети: Босфор, щойно проритий Суецький канал, Червоне море, Індійський океан, Сінгапур і Нагасакі — аж до Владивостока. Подорож у задушливих трюмах тривала до 50 діб. З 1883 по 1905 рік сюди прибуло понад 170 тисяч переселенців, із яких понад 80% становили вихідці з Чернігівщини, Полтавщини та Київщини. Вони привезли свій звичний світ: білені хати під соломою, вишневі садки й волів. На карті з’явилися рідні серцю назви: Київка, Чернігівка, Полтавка, Хороль чи Чугуївка. Письменник Антон Чехов, відвідавши Владивосток у 1890 році, занотував у листах, що місто взагалі не виглядає російським: усюди лунала українська мова, торгували салом, а побут нагадував типову малоросійську слободу. У селах російської взагалі не розуміли, через що царські урядовці мусили наймати перекладачів або самі вчити мову. Коли у 1917 році впав царат, а в Києві постала Центральна Рада, на берегах Японського моря вибухнула власна національна революція. У Микольську-Уссурійському зібрався Перший всеукраїнський з’їзд Далекого Сходу. Українці сформували Окружні Ради та Український Далекосхідний Секретаріат, який очолив харизматичний діяч Юрій Глушко-Мова. Амбіції стрімко росли. Відкривалися українські гімназії, товариства «Просвіта», виходили газети. На наступних з’їздах пролунала мета: створити самостійну Українську Далекосхідну Республіку або увійти до складу УНР на правах далекосхідної автономії. У Владивостоці навіть сформували Український полк імені Тараса Шевченка та сотні самооборони. Утім край поглинула геополітична м'ясорубка. У 1918–1922 роках регіон став ареною зіткнення білогвардійських отаманів, більшовиків, американських і японських військ. Білий адмірал Колчак категорично забороняв національні частини й заарештовував українських активістів, а червоні партизани не терпіли будь-якого національного руху. Восени 1922 року більшовики остаточно взяли Владивосток. Розправа була тотальною: організації ліквідували, а на показовому Читинському процесі 1924 року Юрія Глушка-Мову та його побратимів засудили за «спробу відірвати Далекий Схід від Росії». Потім настали розстрільні 1937–1938 роки та суцільна русифікація, яка витіснила пам'ять про український тихоокеанський феномен. Сьогодні про ті події нагадують географічні назви та прізвища мільйонів далекосхідців. @istorium_ua

No text

No text

No text

No text

No text

No text

No text

No text

No text

Уніформа воїнів Центральної Ради З прекрасного альбому Миколи Битинського 1937 року. Альбом уніформ української армії і фльоти за добу визвольної боротьби 1917-1921. Склав М. Битинський, Сотник Армії УНР. Прага, 1937 | Літопис |

↓↓↓Переклад і роз'яснення↓↓↓ ««Свободним кличеш ти себе? Думку твою правлячу хочу я почути, а не те, що від ярма ти втік. Чи ти є Той, хто від ярма тікати годен? Бо ж є Такі, хто відкидав свою останню цінність, відкинувши служництво. Вільний від чого? Хіба ж важливо Заратустрі! Повинно око ж бо твоє мені ясніш сказати: Вільний для чого? Чи можеш сам собі добро і зло ти дати, навісити і власну волю над собою, мов закон? Чи можеш ти собі суддею і месником свого закону бути?»» Заратустра питає нас, що маєте такого, яке хотіли би зробити, вирвавшись на свободу? Яка ваша внутрішня вища ідея, конструктивний і креативний потенціал? Чи зможете ви створити власні послідовні цінності й закони, позбавившись чужого впливу? Це дещо розширює барокове поняття про «золоту вольность», описане Антонієм Радивиловським: «Межи всѣма добрами дочасными в(ъ) которы(хъ) колвєк(ъ) ся ч(о)л(о)вѣкъ кохаетъ… немашъ лѣпшаго й зацнѣйшаго добра надъ Волность… //… нехай кто будетъ высокой породы, нехай кто будетъ щасливымъ, нехай кто будетъ богаты(мъ) й славнымъ въ сємъ мірѣ, єсли не єсть волнымъ, що єму в(ъ) тыхъ добрахъ за утѣха? поневажъ рекл(ъ) єдинъ з му(д)рыхъ: Нѣчого не єсть щасливого й милого в(ъ) сєм(ъ) свѣтѣ, єсли немашъ Волности…» P.S. Німецьке das Joch, англійське yoke та наше "іго" мають спільне праєвропейське походження. Тепер ви знаєте, чому "іго" монгольске. P.P.S. В коментарях можете знайти нашу спробу перекласти цитату Заратустри давньоруською. | Літопис |

No text

No text

No text

«Книга для Всіх і Нікого» – припис в одного із перших видань легендарного твору Фрідріха Ніцше «Так сказав Заратустра». То як же сказав Заратустра? Насправді багато як, але нам межи іншим найбільше сподобались роздуми про свободу: ««Frei nennst du dich? Deinen herrschenden Gedanken will ich hören und nicht, dass du einem Joche entronnen bist. Bist du ein Solcher, der einem Joche entrinnen durfte? Es giebt Manchen, der seinen letzten Werth wegwarf, als er seine Dienstbarkeit wegwarf. Frei wovon? Was schiert das Zarathustra! Hell aber soll mir dein Auge künden: frei wozu? Kannst du dir selber dein Böses und dein Gutes geben und deinen Willen über dich aufhängen wie ein Gesetz? Kannst du dir selber Richter sein und Rächer deines Gesetzes?»» ↓↓↓Переклад і роз'яснення↓↓↓

No text

No text

Згадка України в рукописі XVII століття "ввождение в космографию" из большого атласа блеу и предисловие к атласу "водный мир" →КРА́ТКОЄ И̑З́ѦВЛЄ҆НЇЄ ꙍ́ крꙋ́зѣ зємно́м Рукопис кінця XVII - початку XVIII століття Дохꙍ́ды и̑ пополнє́нїия сєгꙍ́ гдⷭрства[польского] є̈сть  є̈ди́нꙏ то́кмо хлѣ́бꙏ, кото́рой и̑мꙏ пачє хлѣборо́дная Ꙋ́кра́ина подава́ла, и́ рѣко́ю ви́слою до гда́нца, и҆ до королєвца спрова́дивꙏ [Ст.115/92] 🔍Джерело #україна #тексти #XVII 🔱𝙿𝚊𝚢𝚜 𝚍𝚎𝚜 𝚌𝚘𝚜𝚊𝚚𝚞𝚎𝚜🔱

No text