Posts of Alpha Centauri | Космос

Діді Куо, перший заступник директора з геопросторової розвідки NRO — відомства, яке будує й експлуатує американські розвідувальні супутники, — 29 жовтня на Silicon Valley Space Week у Каліфорнії озвучив думку, за яку в розвідспільноті по голові не погладять. «Що було б, якби ми спершу побудували алгоритми, зрозуміли, що саме їм потрібно, і вже під це будували супутник — а не під людину?» Сьогодні все навпаки. Якість знімка в американській розвідці міряють за шкалою NIIRS — National Imagery Interpretability Rating Scale, де рівень визначається тим, які деталі здатен розрізнити живий аналітик за екраном. Під цю шкалу й проєктують оптику, а вона вже тягне за собою габарити, складність і цінник апарата. «Люди хочуть найкраще», — сухо підсумував Куо логіку, яка породжує мільярдні супутники. Його пропозиція — рахувати мінімум. Інженери визначають, яка найгірша прийнятна чутливість сенсора ще дозволяє моделі впоратися з конкретним розвідувальним завданням, і будують апарат рівно під цю планку. Дешевший сенсор означає дешевший супутник, а на ті самі гроші їх можна вивести більше — і скоротити інтервали між прольотами над цікавою точкою, що для стеження часто важливіше за зайвий десяток сантиметрів роздільності. Комерція в цій логіці живе давно: 56-кілограмовий мікросупутник BlackSky з апертурою 0,24 м дає метрову роздільність із висоти 500 км, а знімки одразу течуть у власне озеро даних під машинне навчання. «Моя гіпотеза в тому, що з розвитком технологій ці супутники за вартістю й конструкцією не мусять бути такими вишуканими, як JWST», — сказав Куо про багатомільярдний інфрачервоний телескоп NASA. Апарат, заточений під одну автоматичну задачу, видасть картинку, непридатну для всього спектра аналізу, який робить людина, а сама модель лишається заручницею якості бази даних: на початку 2026-го система Maven Smart System від Palantir, застосована проти Ірану, прийняла дівочу школу в Мінабі за військову базу. Куо це розуміє і навіть жартує про своїх колег з NGA, агентства, яке якраз і займається аналізом знімків: «Не певен, що мене там дуже люблять, коли я проєктую супутник для машини». https://spacenews.com/spy-satellite-designs-could-change-as-ai-takes-on-more-intelligence-analysis Підпишись | Монобаза

Поки ви спали, Демократична партія США забезпечила собі більшість у обох палатах Конгресу – і в Сенаті, і у Палаті представників. Нехай ця хороша новина буде у вас перед очима зранку.

Дослідники з Вашингтонського університету прорахували 5 мільярдів років геохімії Землі — від формування 4,5 млрд років тому й приблизно до 500 млн років у майбутнє — і навмисне викинули з рівнянь життя. Стаття вийшла 18 вересня в The Planetary Science Journal. Каталог екзопланет уже перевалив за 6 тисяч, і атмосфери найперспективніших світів просвічують у пошуках хімії, яка могла б бути побічним продуктом біології. Але «придатна для життя» і «населена» — різні речі. Щоб заявити, що атмосферу неможливо пояснити без біосфери, спершу треба знати, як виглядає атмосфера, якої біосфера ніколи не торкалася. Симуляція рахує обіг речовини між ядром, мантією, корою, поверхнею й атмосферою протягом усієї історії планети й точно відтворює 19 її властивостей — зокрема тепловий потік крізь мантію. Попередні версії моделі, зроблені в лабораторії астронома Рорі Барнса, включали надра й випромінювання зорі, але обривалися на корі. Поверхню та атмосферу додала Саманта Гілберт-Янізек, яка робила цю роботу аспіранткою в Сіетлі, а тепер працює постдоком у Каліфорнійському університеті в Ріверсайді. Чому атмосфера взагалі видає життя, добре видно на земному прикладі: рослини й тварини безперервно качають у небо кисень і метан, а ці два гази при зустрічі нищать одне одного. Якщо обидва є — щось їх поповнює. Сама по собі Земля більшу частину історії була майже безкисневою: до Великої кисневої події близько 2,4 млрд років тому вміст O₂ тримався нижче 10⁻⁷, зате метану було 100–1000 ppm. Тепер у модель можна підставити параметри будь-якої кам'яної екзопланети й подивитися, чи вдасться відтворити спостережувану атмосферу без жодної біології. Не вдається — планета різко дорожчає в науковому сенсі. Гілберт-Янізек каже, що інструмент має давати ймовірність того, що побачене справді вказує на життя на поверхні, а заразом підказувати вимоги до майбутніх телескопів на кшталт Habitable Worlds Observatory. Одне застереження вбудоване в саму постановку задачі: модель працює лише з біосферами, які пишуть себе в атмосферу. Підлідний океан на кшталт європівського не залишив би в спектрі нічого — і такий світ симуляція спокійно пояснила б без життя. https://phys.org/news/2026-11-scientists-earth-simulation-life-planets.html Підпишись | Монобаза

❕2/3 суми вже зібрано! Давайте закривати збір❕ Друзі, до нас по допомогу звернулися захисники, що несуть службу у 4й бригаді НГУ «Рубіж». Ми плануємо зібрати кошти на детектори дронів «Чуйка» версій 3.0 або 4.0: https://send.monobank.ua/jar/AMeBwb3Cat За будь-який донат ви отримаєте можливість виграти брендовану футболку безпосередньо від бригади, а за донат, кратний 400 грн, п'ятеро учасників зможуть обрати у подарунок від каналу одну з двох книжок: *Крейг Нельсон, «Аполлон 11» *Браян Ґрін, «Елегантний Всесвіт: суперструни, приховані виміри та пошук остаточної теорії» Окрім того, пізніше ми оголосимо про спеціальний приз для донаторів, які поповнять банку на суму, кратну 1000 грн. Будь ласка, долучайтесь до збору і допомагайте Силам оборони! https://send.monobank.ua/jar/AMeBwb3Cat

Один реактор, два режими: як NASA хоче прискорити ядерні кораблі Нова велика стаття на нашому сайті! Інженери NASA та промисловості пропонують синхронну бімодальну ядерну ракету (S-BNR), яка має різко скоротити час перельоту до цілей у Сонячній системі — зокрема до Марса, — поєднавши ядерну теплову й ядерну електричну тягу. https://thealphacentauri.net/169978/

У метані міжзоряної комети 3I/ATLAS важкого водню приблизно в 13 разів більше, ніж у метані комети 67P/Чурюмова-Герасименка. Нейтан Рот з Американського університету та Центру Годдарда NASA з колегами виміряли співвідношення дейтерію до звичайного водню на рівні близько 3,2% — більше за будь-яке значення для метану, зміряне в Сонячній системі. Робота опублікована в Nature Astronomy. Дейтерій — це водень з додатковим нейтроном у ядрі. Коли він заміщує один із чотирьох атомів водню в молекулі метану, спектральна лінія в інфрачервоному діапазоні зміщується, але стає в рази слабшою. JWST спостерігав комету 22 і 23 грудня 2025 року, коли та була за 2,4 астрономічної одиниці від Сонця, і знімав спектр коми — газової оболонки навколо крижаного ядра. Команда змоделювала й відняла випромінювання метанолу, формальдегіду, етану та збудженого OH, а тоді вишукувала бліді лінії важкого метану між яскравими лініями звичайного. Чому зайвий нейтрон щось каже про місце народження? У дуже холодному газі реакції, які вимивають дейтерій назад із молекул, перестають працювати — десь від десяти градусів вище абсолютного нуля. Хімія на поверхні пилових порошинок далі спокійно нарощує лід, збагачений важким воднем, і цей лід згодом стає частиною комети. Для води в 3I/ATLAS раніше отримали 0,95% — у метані втричі більше. Схоже, метан сформувався пізніше, коли навколишня хімія вже встигла накопичити дейтерій. Автори бачать за цим холодну хмару або оточення молодої зорі, бідне на елементи важчі за гелій і щедро обстріляне космічними променями — саме ці частинки запускають ланцюжки збагачення. Точної адреси це не дає. Зате дає число: дейтерований метан до цього надійно ловили лише в однієї комети Сонячної системи, і заради цього Rosetta мусила прилетіти до 67P впритул. Жодна з наявних хімічних моделей до 3,2% не дотягує — тепер їм є що пояснювати. https://phys.org/news/2026-10-heavy-hydrogen-3iatlas-methane-frigid.html Підпишись | Монобаза

Кирило Олексійович вкотре довів, що має яйця та повагу як до цивільних, так і до військовослужбовців.

Google 30 жовтня повідомила, що її процесор TPU — той самий клас заліза, який стоїть у наземних дата-центрах — уперше згенерував відповідь ШІ прямо в космосі. Інженери надіслали на супутник запит до моделі Gemma 4 від DeepMind: скласти хайку про космос. Вірш народився на борту й прилетів на Землю під час сеансу зв'язку з наземною станцією на Шпіцбергені. Потім апарат навчили писати звіти про власний технічний стан із бортової телеметрії. Залізо везли на орбіту 1 жовтня на Falcon 9 у складі місії Transporter-18 з Ванденберга. Супутник побудувала Planet Labs — компанія, що зробила сотні апаратів для зйомки Землі. На борту чотири TPU, і три тижні після виведення пішли на введення в експлуатацію. Це перший орбітальний тест Project Suncatcher, програми, яку Сундар Пічаї анонсував у листопаді 2025 року: мережі супутників на сонячній енергії з оптичними каналами між ними, здатні тягнути обчислення, які сьогодні потребують ангарів з серверами. Головна проблема таких планів — не радіація, а тепло. У вакуумі його нікуди злити, крім радіаторів, тому Google поставила теплові трубки й вмикає чипи лише на 15 хвилин, після чого глушить на охолодження. На Землі TPU витримали сумарну іонізуючу дозу, що перевищує п'ятирічну місію на низькій орбіті, але як воно буде насправді, покажуть наступні місяці — апарат має пропрацювати близько року. Для Planet це шанс перетворити виробництво супутників на новий ринок. Платформа для Suncatcher — та сама, що й для наступного покоління знімальних апаратів Owl, тож розробка ділиться між двома програмами. За півроку до 31 липня компанія витратила на проєкт 4,8 млн доларів і рівно стільки ж отримала від Google, а всього до липня — 9,5 млн. Гендиректор Planet Вілл Маршалл обережно назвав цю угоду «опціоном на велику програму в майбутньому». Конкуренти вже поруч: Starcloud у листопаді 2025-го вивела на орбіту супутник з Nvidia H100 і теж відрапортувала про роботу моделей у космосі; своє орбітальне обчислювальне залізо розвиває Axiom Space. Економіка поки тримається на обіцянці майже постійного сонця на LEO, де панель дає до восьми разів більше енергії, ніж на Землі. Наступна контрольна точка — 2027 рік: два супутники мають зв'язатися між собою лазером з точністю, яку в Google порівнюють із влучанням у монету за кілька кілометрів на ходу. https://spacenews.com/google-runs-ai-model-on-satellite-chip-advancing-orbital-data-center-ambitions Підпишись | Монобаза

Нова мапа «порожнього» простору руйнує уявлення про спокійну Галактику Велика стаття на нашому сайті! Десятиліттями астрономи сприймали міжзоряне середовище як нерухоме тло для всього, що відбувається у Всесвіті. Тепер хвиля тривимірного картографування показує, наскільки воно насправді динамічне. https://thealphacentauri.net/169964/

Дослідники з Університету Конкордія змішали гас із лецитином — горючою речовиною природного походження — і додали трохи хлориду кальцію. Вийшов прозорий гель, який у спокої тримає форму як м'яке тверде тіло, а під тиском тече майже як звичайна рідина. Пранай Мудаліар і Джерін Джон, доцент кафедри машинобудування та аерокосмічної інженерії, опублікували результати в Langmuir. Під зростаючим механічним навантаженням в'язкість падає приблизно в сто разів. Саме це й потрібно форсунці — гель має продавитися крізь неї та розпилитися в камері згоряння. А щойно навантаження зникає, матеріал знову застигає й не плескається в баку. Плескіт рідкого палива — не дрібниця. Маса, що гуляє туди-сюди, зміщує центр мас апарата, збиває орієнтацію й навантажує конструкцію на бокове згинання, тому системи керування доводиться проєктувати з запасом саме під ці частоти й сили. Класичні гелеві палива цю проблему знімають, але їх важко прокачати й розпилити. Автори гелю спробували поєднати обидві вимоги в одному матеріалі. Зразки простояли в герметичних контейнерах понад рік без видимого розшарування. Прозорість — окремий бонус для лабораторії: крізь гель видно, як паливо рухається й горить. Поки що це реологія в пробірці, і команда чесно це визнає — доки гель не випробують у реальному двигуні, про політ говорити рано. https://phys.org/news/2026-10-gel-fuel-rocket-satellite-propulsion.html Підпишись | Монобаза

Відбій ракетної загрози Відбій хімічної загрози Відбій радіаційної небезпеки

API оповіщення щодо повітряних тривог зламала русня.

Статистика за січень-жовтень 2026 року Жовтень мав досить непоганий показник активності - були здійснені 21 запуск, що стало повторенням другого результату для цього місяця (21 запуск у 2022 році). Але загальна картина виглядає трохи гіршою. По-перше, 21 запуск у жовтні 2026 року помітно поступається рекордному показнику, коли торік в цей місяць здійснили 26 запусків. По-друге, якщо брати показники всього 2026 року, то жовтень став одним з найменш результативних місяців - гірший показник був лише в лютому, коли у світі здійснили 18 запусків. США зберегли провідну позицію за підсумками місяця - на їх рахунку 12 орбітальних запусків, чи 57,14% від загальної кількості запусків у світі. Решта запусків були здійснені країнами Азії - Китай (6 запусків), Японія (1 запуск), Південна Корея (1 запуск) , Індія (1 запуск). Загалом, основна подія жовтня - Південна Корея долучилася до переліку країн, які встигли здійснити орбітальні запуски протягом 2026 року. 1️⃣ 🇺🇸 США - 149 (148 успішних) 2️⃣ 🇨🇳 Китай - 76 (72) 3️⃣ рф - 13 (13) 4️⃣ 🇫🇷 Франція - 4 (4) 5️⃣ 🇮🇳 Індія - 4 (3) 6️⃣ 🇯🇵 Японія - 4 (3) 7️⃣ 🇮🇹 Італія - 2 (2) 8️⃣ 🇩🇪 Німеччина - 1 (1) 9️⃣ 🇰🇷 Південна Корея - 1 (1) Протягом десяти місяців 2026 року були здійснені вже 254 запуски - спостерігається невелике відставання в порівнянні з аналогічним періодом торік, коли були здійснені 259 запусків (падіння -1,93%). Але якщо відкинути 5 суборбітальних запусків Starship у 2025 році (їх тоді зараховували до орбітальних), то отримаємо паритет - по 254 запуски в 2025 і 2026 роках. Трохи змінилося співвідношення запусків за країнами - США вже помітно відстають від свого торішнього темпу. На їх рахунку 149 запусків проти торішніх 164 - загальне зниження становить -9,15%. Зменшилася також відносна частка США у світовому балансі - торік вона становила 63,32%, зараз знизилася до 58,66%. Тим часом Китай надалі зберігає свою високу результативність - цього року вже здійснені 76 запусків проти торішніх 68 за аналогічний проміжок часу (зростання +11,77%). Правда, його шанси на досягнення позначки в 100 запусків за рік помітно знизилися - адже протягом листопада-грудня потрібно здійснити ще мінімум 24 запуски. Відносна частка Китаю в світі продовжує зростати - торік вона становила 26,25%, зараз уже збільшилася до 29,92%. Попри всі клопоти з реорганізацією та плани поступово замінити Falcon 9 на Starship, компанія SpaceX надалі зберігає пристойний темп, хоч і помітно поступається своїм торішнім показникам. У жовтні вона здійснила 11 запусків (з них 10 на Falcon 9 i один на Falcon Heavy). Протягом 2026 року SpaceX здійснила 122 орбітальних запуски: 1️⃣1️⃣8️⃣ Falcon 9 3️⃣ Falcon Heavy 1️⃣ Starship Для порівняння, в 2025 році в період з січня по жовтень SpaceX здійснила 139 запусків Falcon 9 плюс 5 суборбітальних запусків Starship. Тобто інтенсивність використання ракет-носіїв сімейства Falcon помітно знизилася - 121 запуск у 2026 році проти 139 запусків у 2025 році (падіння -12,95%). Правда, потрібно враховувати, що цього року SpaceX для запусків Falcon 9 використовує тільки два стартових комплекси - SLC‑40 на Канавералі та SLC‑4E у Ванденбергу. Третій комплекс, LC‑39A на Канавералі, зараз проходить перебудову під запуски Starship і цього року використовувався лише тричі - виключно для запусків Falcon Heavy. Photo Credits: SpaceX

Пара супутників NASA TRACERS відпрацювала рік на орбіті й дала перший науковий результат. Магнітне перез'єднання на межі земної магнітосфери виявилося переважно просторовим процесом — точка, де лінії поля рвуться й зшиваються заново, переповзає по магнітопаузі, замість того щоб пульсувати на місці. Статтю Стівена Фюзельє зі Southwest Research Institute у Сан-Антоніо та колег опублікував Journal of Geophysical Research: Space Physics. Сонячний вітер мчить зі швидкістю понад 1,6 млн км/год, тягне за собою магнітне поле Сонця і врізається в земне — цей механізм перез'єднання відомий давно. На магнітопаузі енергія накопичується, доки лінії не рвуться й не вистрілюють частинками просто в атмосферу. Відкритим лишалося інше — як саме передається енергія і що більше визначає реакцію магнітопаузи: де відбувається перез'єднання чи як швидко. Щоб це розділити, супутники летять один за одним по сонячно-синхронній орбіті, іноді з інтервалом лише 10 секунд, і пірнають у полярні каспи — лійки, де силові лінії сходяться над магнітними полюсами й зливають потік сонячного вітру у вузьку ділянку верхньої атмосфери. Другий апарат проходить ту саму точку через кілька секунд після першого, і різниця в показаннях приладів Analyzers for Cusp Ions показує, що змінилося — картина чи момент. Старт 23 липня 2025 року на Falcon 9 з Ванденберга пройшов штатно, а далі один із супутників замовк. Зв'язок команда відновила, і зараз апарати знімають південний касп по кілька разів на добу — за рік має набратися понад 3 000 зафіксованих подій перез'єднання. У вересні NASA схвалило продовження основної місії до весни 2027 року. Перез'єднання — головний канал, яким сонячна енергія потрапляє в навколоземний простір, а значить і причина геомагнітних бур, що б'ють по енергомережах, зв'язку та радіаційній безпеці екіпажів. Керівник місії Девід Майлз з Університету Айови каже, що чекає наступних вимірювань. До весни 2027 їх вистачить, щоб перевірити, чи витримає «просторовий» висновок статистику. https://phys.org/news/2026-10-nasa-tracers-results-peek-violent.html Підпишись | Монобаза

Starship: Святий грааль ракетобудування. Фільм SpaceX Переклали для вас півгодинний фільм SpaceX про те, як компанія виловлювала з води та повертала додому корабель Starship 40. Про теплозахист, довгий шлях до багаторазовості та уроки, які було вивчено завдяки неочікувано м'якому приводненню корабля. Дякую за підтримку і бажаю всім приємного перегляду, друзі! https://youtu.be/DtrYbS390nI

Гьокче Інал, аспірантка кафедри цивільної, екологічної та геодезичної інженерії Університету штату Огайо, представила систему LUMINA — фреймворк на основі штучного інтелекту, який оцінює потенційні майданчики для посадки на Місяці, шукає небезпеки для майбутніх екіпажів і прочісує нові райони в пошуках геологічно цінних утворень. Результати вона показала цього місяця на 58-й щорічній зустрічі Відділу планетарних наук Американського астрономічного товариства. В основі LUMINA лежить модель LLaVA-LE, яку команда створила раніше й яка вміла описувати місячний рельєф словами та відповідати на наукові запитання про нього. Нова надбудова планує й виконує багатокрокові аналізи, порівнює майданчики між собою і пояснює, на яких саме даних тримається її рекомендація. Попередні результати показують, що система здатна генерувати осмислені наукові коментарі до конкретних точок посадки — зокрема там, де очікують покладів водяного льоду. «Більшість ШІ-інструментів пасивні, — каже Інал. — Ви ставите запитання й отримуєте відповідь. А ми рухаємось до активного наукового асистента, який розв'язує задачу разом з експертами». Фінальне рішення в її схемі лишається за планувальниками місії, модель відіграє роль системи підтримки рішень. Співавтор роботи, професор Альпер Їлмаз, розраховує зробити модель універсальною — щоб її можна було застосувати до Марса, астероїдів і земної поверхні. GPT-подібних картографічних моделей для космічних досліджень поки майже немає. За його словами, без таких інструментів пошук найкращих ділянок у нових масивах даних перетворюється на пошук голки в копиці сіна, а сідати людям доведеться в надзвичайно суворому середовищі, де зайва пара очей здатна поставити під сумнів чужий висновок. Попит на це росте швидше за алгоритми: перша висадка Artemis біля південного полюса намічена на 2028 рік, а до 2030-го в США хочуть мати початкові елементи постійного форпосту. Обчислення для таких систем зрештою доведеться винести прямо на поверхню Місяця — затримка сигналу уповільнює і зв'язок, і ухвалення рішень. Команда тим часом збирається прогнати LUMINA на нових високоякісних місячних даних, які дасть сама програма Artemis. https://phys.org/news/2026-10-gen-artificial-intelligence-future-space.html Підпишись | Монобаза

В ранньому доступі на нашому каналі вийшов переклад півгодинного фільму SpaceX про м'яке приводнення та повернення корабля Starship 40! Переглянути його можуть меценати на: Монобазі Донателло YouTube Patreon Buy me a Coffee Подібний контент виходить на каналі виключно завдяки спонсорам АЦ. Долучайтесь, якщо хочете більше такого!

Марсохід Perseverance за 1645 марсіанських днів накопичив на собі пил — і дав перші прямі виміри найдрібніших частинок просто на поверхні Марса. Йдеться про фракції менші за 2.5 мікрометра і навіть близько 100 нанометрів, тобто такі, що проходять углиб легень і потрапляють у кров. Роботу опублікували в Proceedings of the National Academy of Sciences. Прилад PIXL, рентгенівський спектрометр на маніпуляторі, має калібрувальну мішень із тефлоном і базальтовим склом. Тефлон не містить елементів, які PIXL здатен побачити, тому будь-який сигнал від цього зразка означає лише пил, що осів на поверхні. Поруч на мішені SHERLOC закріплені п'ять клаптиків матеріалів скафандра по 20 мм: NASA відправило їх на Марс саме для того, щоб дивитися, як тканина переживає поверхню. Попередні виміри розділяли частинки приблизно до 3 мікрометрів. PIXL спустився на порядок нижче: на тефлоні PIXL і вектрані SHERLOC пил у середньому був близько 2 мікрометрів, а на базальтовому склі й тефлоновому клаптику SHERLOC — аж до 100–300 нанометрів. Людська волосина має близько 70 мікрометрів завтовшки, тобто ці зерна приблизно в 700 разів тонші. Який розмір до чого липне, вирішує статика — зерна заряджаються, стикаючись у повітрі, і різні матеріали збирають різні фракції. Марсіанський пил обкатаний вітром і тому менш абразивний за місячний, який на Apollo дряпав скла шоломів, роз'їдав зовнішні шари скафандрів і псував ущільнення, а в астронавтів викликав симптоми як при сінній лихоманці. Натомість хімічно пил небезпечніший — у ньому сірка, хлор, залізо, більше кремнезему, перхлорати, що б'ють по щитоподібній залозі, і реактивне залізо, яке ушкоджує клітини. На Землі вчені вже показали, що ультрадрібні частинки здатні мігрувати з носової порожнини в мозок по нюховому нерву. Органічні полімери на кшталт тефлону — звичні для зовнішніх шарів скафандра — збирають дрібний пил охоче, тож частину матеріалів і покриттів доведеться міняти. Далі в списку — suitport, коли скафандр висить зовні модуля і астронавт залазить у нього зсередини, та двокамерні шлюзи. Інженери вже тренуються на Місяці: у березні 2025 року Electrodynamic Dust Shield очищав електричними полями скло й радіатори на борту Blue Ghost Mission 1 від Firefly. «Великі грудки, марсіанські пилові зайці, з часом струшуються. Найдрібніші лишаються», — каже Скотт ВанБоммель із Вашингтонського університету в Сент-Луїсі, головний автор роботи. Саме ці сто нанометрів і доведеться зупиняти на вході в житловий модуль. https://phys.org/news/2026-10-perseverance-clues-crews-ultrafine-mars.html Підпишись | Монобаза

Нова велика стаття на нашому сайті: Навіщо Китаю секретний космоплан? Таємничі космоплани КНР і Сполучених Штатів саме зараз виконують на орбіті засекречені маневри. Та попри всю секретність спостерігачі на Землі потроху дізнаються про можливості кожного з апаратів. https://thealphacentauri.net/169519/

Європейський багаторазовий космоплан розбився під час випробувань Під час чергової перевірки системи приземлення від прототипу апарату Space Rider під час розкриття відокремився основний парашут — поки що з невідомих причин. https://thealphacentauri.net/169887/

Апарат Hera Європейського космічного агентства вперше побачив свою ціль як подвійну систему. Увечері 18 жовтня монохромна навігаційна камера Asteroid Framing Camera зняла астероїди Дідімос і Диморфос з відстані 1280 км — до цього моменту вся система лишалася для апарата однією цяткою. Від Землі в цей час Hera була за 197 млн км. «Менший Диморфос стає видимим уперше, — пояснює науковець місії Міхаель Кюпперс. — Навіть якщо на цьому першому знімку він займає приблизно один піксель, він чітко відокремлений від материнського тіла». Знімок став можливим після двох гальмівних увімкнень двигунів з інтервалом у тиждень. Вони зменшили швидкість Hera відносно пари астероїдів до 20 м/с, і тепер апарат підкрадається до цілі плавно, з тонким підстроюванням траєкторії. Масштаби скромні навіть за астероїдними мірками. Диморфос має 151 метр у поперечнику — приблизно як піраміда Хеопса. Дідімос із його 780 метрами трохи поступається Бурдж-Халіфі. Відстань між ними в середньому 1,15 км, а орбітальна швидкість Диморфоса — 18 сантиметрів за секунду. Повільніше, ніж іде людина. Саме цей камінець 26 вересня 2022 року протаранив апарат NASA DART на швидкості 6,1 км/с. Удар викинув шлейф уламків на 10 000 км і скоротив орбітальний період Диморфоса приблизно на 33 хвилини — значно більше, ніж передбачали симуляції зіткнення. Чому так — досі невідомо. Як невідомо й те, чи лишився після DART кратер, чи астероїд перебудувався цілком, і яка в нього внутрішня структура та маса. Відповіді має дати «розслідування на місці аварії». Hera картографуватиме Диморфос з роздільністю в кілька метрів, а околиці точки удару — до 10 сантиметрів, випустить два кубсати розміром з коробку для взуття (Juventas із радаром для просвічування надр і Milani для спектральної зйомки поверхні), а наприкінці спробує сісти. Перші детальні знімки Диморфоса ESA покаже 25 листопада. https://phys.org/news/2026-10-hera-asteroids.html Підпишись | Монобаза

Крижаний об'єкт 2026 ED138 за орбітою Плутона може стати шостою офіційною карликовою планетою Сонячної системи. Знайшов його Метью Голман, астрофізик Гарвард-Смітсонівського центру астрофізики: увечері 13 жовтня він прогнав зібрані раніше цього року дані телескопа Simonyi обсерваторії Віри Рубін через пошуковий код, написаний разом з колегою Кевіном Нап'єром. Код перебирає мільярди детекцій рухомих точок і зшиває ті, що належать одному тілу. Яскравість і відстань нового об'єкта одразу виглядали аномально. «Моєю першою реакцією була збуджена недовіра», — зізнався Голман і пішов перевіряти, чи не помилився він сам, чи програма. Зараз ED138 перебуває за 46 астрономічних одиниць від Сонця — далі, ніж середня орбіта Плутона в 40 а.о. За відстанню, блиском і припущенням про відбивну здатність поверхні команда оцінює діаметр у 600–1500 кілометрів, найімовірніше близько тисячі. Лід такого розміру власна гравітація вже мусить стягнути у кулю. «Знайти об'єкт такого масштабу трапляється раз на покоління, — каже Маріо Юріч, професор астрономії Вашингтонського університету й керівник групи Сонячної системи в Rubin. — Це найбільший транснептуновий об'єкт за останні 20 років, і Rubin витягнув його, поки телескоп ще проходив пусконалагодження». Ховався ED138 біля площини Чумацького Шляху — у ділянці, забитій мільйонами фонових зір, де для більшості телескопів він просто тонув серед світлових точок. Rubin сканує все південне небо регулярно й однаково глибоко, а алгоритми вилущують рухомі цятки з мільярдів нерухомих. Щоб зняти сумніви, Юріч перекопав каталоги обсерваторії й знайшов ще 20 спостережень, найраніші — від 4 березня. Загалом Rubin зафіксував ED138 тридцять разів за 20 ночей між 4 березня і 11 липня. Потім підключили архіви Dark Energy Camera, і сервіс ADAM Precovery витягнув знімки аж із 2016-го. Десять років орбітальної дуги — цього досить для впевненого визначення орбіти: нахил майже 25 градусів відносить об'єкт до «гарячих класичних» транснептунових тіл, розкиданих колишньою міграцією планет-гігантів. Ще у квітні, до формального старту десятирічного огляду LSST у червні 2026-го, команда Rubin здала понад 11 000 нових астероїдів, серед них близько 380 транснептунових, і називала це верхівкою айсберга. Інфрачервоні спостереження мають звузити оцінку розміру й підтвердити форму — і вирішити, чи з'явиться шосте ім'я в списку, де поки лише Плутон, Церера, Еріда, Гаумеа і Макемаке. https://phys.org/news/2026-10-rubin-observatory-reveals-dwarf-planet.html Підпишись | Монобаза

Ракета стає дата-центром: стартап Cowboy Space анонсував проєкт незвичайного носія Він буде призначений не лише для розгортання обчислювальної інфраструктури на орбіті, а й сам стане її частиною. https://thealphacentauri.net/169841/

Мінділі Віджаятунга, нова викладачка аерокосмічної інженерії в Університеті Іллінойсу в Урбана-Шампейн, зібрала лабораторний стенд із платформою-сервісером і почала її ламати. Апарат штовхали рукою, імітуючи збурення, яке зносить його з розрахункової траєкторії. Двигуни вимикали саме в ті моменти, коли вони мали працювати. Похибки стану й тяги роздували штучно — так на стенді виглядає сонячна буря. Рішення, що робити далі, ухвалював бортовий алгоритм CORTEX, і робота про нього вийшла в Acta Astronautica. Клієнт у такому сценарії — супутник, який потребує ремонту, але втратив здатність спілкуватися. Віджаятунга порівнює його з непритомним пацієнтом: сервісер підходить без жодної допомоги з протилежного боку. За оцінкою ESA, на орбіті близько 19 440 супутників, з них 3 540 не працюють або не подають сигналу, а ще понад 8 000 тонн уламків не здатні ні ухилитися, ні повідомити про себе. Історично серйозну несправність до кінця терміну служби ловлять близько 9% апаратів, і після збою такий об'єкт зазвичай ще й безладно обертається, не маючи ні міток для камер, ні інтерфейсу для захоплення. Чекати команди з Землі в цій ситуації ніколи — заважають затримка сигналу й вузькі вікна зв'язку. Тому CORTEX планує зближення під вікна сонячного освітлення: підійти, відпрацювати операції поблизу й відійти, поки ціль видно. Працювати в темряві алгоритм не намагається. Далі вмикається архітектура «переплануй або перервись». Відхилився від номінальної траєкторії — CORTEX перераховує шлях і йде на новий підхід. Порушив коридор підходу чи заліз у зону заборони — CORTEX відступає на пасивно безпечну орбіту й пробує знову. Зірваний підхід апарат теж розпізнає самостійно. У частині стендових прогонів сервісер відходив, у частині — виправлявся й продовжував роботу. Автономне обслуговування некооперативної цілі в космосі ще ніхто не виконував, але японська ADRAS-J уже підтвердила на орбіті саму можливість зближення впритул із таким об'єктом. Наступний шматок задачі — фаза далекого зближення, від 30 до 3 кілометрів: її переплануванням Віджаятунга зі студентами займається за допомогою навчання з підкріпленням. https://phys.org/news/2026-10-autonomous-rendezvous-simulated-spacecraft-failures.html Підпишись | Монобаза

❕Зібрано вже половину суми❕ Друзі, до нас по допомогу звернулися захисники, що несуть службу у 4й бригаді НГУ «Рубіж». Ми плануємо зібрати кошти на детектори дронів «Чуйка» версій 3.0 або 4.0: https://send.monobank.ua/jar/AMeBwb3Cat За будь-який донат ви отримаєте можливість виграти брендовану футболку безпосередньо від бригади, а за донат, кратний 400 грн, п'ятеро учасників зможуть обрати у подарунок від каналу одну з двох книжок: *Крейг Нельсон, «Аполлон 11» *Браян Ґрін, «Елегантний Всесвіт: суперструни, приховані виміри та пошук остаточної теорії» Окрім того, пізніше ми оголосимо про спеціальний приз для донаторів, які поповнять банку на суму, кратну 1000 грн. Будь ласка, долучайтесь до збору і допомагайте Силам оборони! https://send.monobank.ua/jar/AMeBwb3Cat

FCC схвалила купівлю Globalstar компанією Amazon за 11,5 мільярда доларів. Регулятор зняв один із головних бар'єрів на шляху Amazon у прямий супутниковий зв'язок зі смартфонами. На цьому ринку вже змагаються Starlink від SpaceX та AST SpaceMobile. Купують насамперед частоти. Разом із Globalstar до Amazon переходять її супутникова інфраструктура та спектр мобільного супутникового зв'язку в діапазонах 1,6 і 2,4 ГГц. Навесні FCC уже відмовила кільком компаніям, що хотіли отримати доступ до цих частот, серед них і SpaceX. Тож Amazon просто забирає їх разом з оператором. З ними Amazon Leo, колишній Project Kuiper, зможе не лише роздавати інтернет на термінали, а й працювати напряму зі звичайними телефонами. Під це Amazon уже заявила окреме угруповання до 5105 супутників. Воно має давати голосовий зв'язок, повідомлення, мобільні дані та екстрені виклики прямо на пристрій. Розгортати його планують з 2028 року. Ще одна частина угоди стосується Apple. Globalstar зараз забезпечує супутникові функції iPhone 14 і новіших. Amazon домовилася з Apple, що збереже цей зв'язок і розширить його для сумісних iPhone та Apple Watch. Тобто в D2D компанія заходить не з нуля, а з сервісом, який уже працює в мільйонах телефонів. Схвалення FCC — ще не повна гарантія. Угода має виконати решту умов закриття, а для нового угруповання Amazon знадобиться окремий дозвіл регулятора. Конкуренти теж не чекають. SpaceX домовилася купити частоти EchoStar під Starlink Mobile, а T-Mobile US уже комерційно продає цей сервіс. AST SpaceMobile через затримки із запусками перенесла перші комерційні послуги на першу половину 2027-го. Ринок супутникового зв'язку для звичайних телефонів остаточно стає змаганням трьох: Starlink, AST SpaceMobile і Amazon Leo.

ESA завершило фінальну кампанію інтеграції та випробувань Lunar Link — телекомунікаційного елемента, який мав забезпечувати зв'язок між станцією Gateway на місячній орбіті та астронавтами на поверхні. Збирали його в Thales Alenia Space у Каннах, і за планом звідти апаратура мала поїхати до Northrop Grumman у США для встановлення на модуль HALO. Потім NASA поставило Gateway на паузу. Коли в березні плани змінилися, Lunar Link залишалося три місяці до готовності. Фінальні тести вже йшли, стенди були заброньовані, тож ESA з європейською промисловістю вирішили доробити почате до повної льотної готовності. Рішення в дусі «ми за це вже заплатили» — але технічно воно себе виправдало. Влітку інженери вперше з'єднали baybox з усією електронікою з двома антенами діаметром 1,25 метра, які виготовила іспанська SENER, і перевірили систему цілком. Розгортання антен на однометрових штангах відпрацьовували по-старому: підвішували до двадцятикілограмової тарілки чотириметрову гелієву кулю, щоб зімітувати невагомість. Тоді ж у Канни приїхала команда з Космічного центру імені Джонсона з повними стійками обладнання, які вдавали з себе користувача на поверхні Місяця. Наскрізний сеанс зв'язку через Lunar Link, включно з шифруванням, пройшов штатно. У вересні ESA і Thales Alenia Space розпочали кваліфікацію та приймання — процедуру, що перетворює дослідний зразок на льотний виріб. Її мають завершити до кінця року. Після фінального оновлення бортового ПЗ апаратуру покладуть у контрольоване сховище, де вона чекатиме рішення про свою долю в стані «готова до старту». Долю вже промацують: ще в липні ESA оголосило тендер на дослідження, як Lunar Link перепрофілювати. Якщо поставити його на платформу з додатковою антеною для каналу на Землю, вийде самостійний ретранслятор для майбутніх місячних місій — європейських і партнерських, можливо в зв'язці з програмою Moonlight. Дослідження мають оцінити варіанти носія, орбіти, графіки і те, які ще наукові прилади туди можна підсадити. Повністю зібраний і випробуваний зв'язковий вузол для Місяця є. Місії, яка його туди довезе, поки немає. https://www.esa.int/Science_Exploration/Human_and_Robotic_Exploration/Lunar_Link_complete_and_ready_for_a_new_adventure Підпишись | Монобаза

https://oboronka.mezha.ua/ukrajinskiy-suverenniy-suputnik-vzhe-pracyuye-na-orbiti-316593/