Кто упоминает БЕБЕХ РОМАН

Ґречно запрошую на премʼєру. Особливий випуск. Ми опустились під землю щоб показати як йдуть бойові дії в трубі. https://www.youtube.com/watch?v=q4SaPN1eORs

Дуже цікаві кадри публікують з операції «Велес» Голос Майора ✙

Без текста

Без текста

Без текста

Життя Романа Максимюка — немов готовий сценарій для хардкорного фільму про футболіста. Таких зараз не випускають, точніше, такі або не народжуються, або не доходять до професійного футболу. Гравець, за якого билися ключові футбольні бренди України та Росії — київське «Динамо» та пітерський «Зеніт», згодом став вантажником у магазині. Ми знімали інтерв’ю, коли він уже працював у супермаркеті. Їхали з Луцька до Києва за товаром, і він спокійно розповідав про Лобановського, договірні матчі, пітерську братву і ще тисячі історій. Я нервував, що не вистачить місця на карті пам’яті. Упродовж його футбольної кар’єри було все: кубки й великі контракти, а з іншого боку — казино, двіж, сімейні драми. Кінське здоров’я і любов до футболу — це про нього. Після ночі двіжу міг спокійно пробігти тест Купера в бутсах із залізними шипами. Або під час командного кросу рушити навпростець через ліс і загубитися. Наприкінці 2024-го мені зателефонував відомий фанат «Дніпра» Влад Кузміч і запропонував зняти ще один матеріал про Романа. Тоді він уже був приданий 25-й бригаді ДШВ і рубався під Покровськом. Під час останнього завдання накришив окупантів стільки, що його вже тоді подавали на державну нагороду. Рубався без страху. Ми чекали, поки він вийде з позицій, і я мав їхати записувати інтерв’ю. Не вийшов. Довго вважався зниклим безвісти. Думали, що, можливо, він у полоні. На матч збірної України з Канадою команда вийшла з його кітелем і футболкою. Це був жест підтримки родини, а також можливість показати футбольному світу, що той, хто грав за цю команду, тепер зник безвісти. Рома, дякую за службу, за «Дніпро» часів Кучеревського, «Волинь» Кварцяного і твою неповторну справжність. Співчуття рідним… Царство Небесне! ✅ПІДПИСАТИСЯ.

Без текста

Без текста

Без текста

Життя Романа Максимюка — немов готовий сценарій для хардкорного фільму про футболіста. Таких зараз не випускають, точніше, такі або не народжуються, або не доходять до професійного футболу. Гравець, за якого билися ключові футбольні бренди України та Росії — київське «Динамо» та пітерський «Зеніт», згодом став вантажником у магазині. Ми знімали інтерв’ю, коли він уже працював у супермаркеті. Їхали з Луцька до Києва за товаром, і він спокійно розповідав про Лобановського, договірні матчі, пітерську братву і ще тисячі історій. Я нервував, що не вистачить місця на карті пам’яті. Упродовж його футбольної кар’єри було все: кубки й великі контракти, а з іншого боку — казино, двіж, сімейні драми. Кінське здоров’я і любов до футболу — це про нього. Після ночі двіжу міг спокійно пробігти тест Купера в бутсах із залізними шипами. Або під час командного кросу рушити навпростець через ліс і загубитися. Наприкінці 2024-го мені зателефонував відомий фанат «Дніпра» Влад Кузміч і запропонував зняти ще один матеріал про Романа. Тоді він уже був приданий 25-й бригаді ДШВ і рубався під Покровськом. Під час останнього завдання накришив окупантів стільки, що його вже тоді подавали на державну нагороду. Рубався без страху. Ми чекали, поки він вийде з позицій, і я мав їхати записувати інтерв’ю. Не вийшов. Довго вважався зниклим безвісти. Думали, що, можливо, він у полоні. На матч збірної України з Канадою команда вийшла з його кітелем і футболкою. Це був жест підтримки родини, а також можливість показати футбольному світу, що той, хто грав за цю команду, тепер зник безвісти. Рома, дякую за службу, за «Дніпро» часів Кучеревського, «Волинь» Кварцяного і твою неповторну справжність. Співчуття рідним… Царство Небесне! ✅ПІДПИСАТИСЯ.

🌐 Місце: #Купянськ 🗓 Дата: 2026 🪖 Підрозділ: 🇺🇦 2 КНГУ «Хартія» 📍 Геолокація: ? 🇺🇦 Опис: Камери спостереження зафіксували, як російські військові прорізали отвір у трубі, намагаючись потрапити до магістралі. Щоб зупинити їх, український боєць просунув автомат у проріз і відкрив вогонь. Газова труба північніше міста Куп'янськ, Харківська обл. 🇬🇧 Description: Surveillance cameras captured Russian soldiers cutting a hole in a pipeline in an attempt to gain access to the main line. To stop them, a Ukrainian soldier stuck his assault rifle through the opening and opened fire. The gas pipeline is located north of the city of Kupiansk, Kharkiv Oblast. ℹ️ Джерело WarArchive

Дуже цікаві кадри публікують з операції «Велес» Голос Майора ✙

Відео, яке не увійшло у випуск. Як ворог врізався у трубу. І потім йому «насипали». Тут повний випуск ✅ПІДПИСАТИСЯ.

Куп'янський напрямок З'являються все нові подробиці операції “Труба” від Хартії. Відео від Романа Бебеха, яке не увійшло у випуск. Як ворог врізався у трубу. І потім йому «насипали». Харківський напрямок🇺🇦 Підтримайте нас підпискою @kharkivnapriamok

Відео, яке не увійшло у випуск. Як ворог врізався у трубу. І потім йому «насипали».

Відео, яке не увійшло у випуск. Як ворог врізався у трубу. І потім йому «насипали».

🌌👀 "Пізній вечір, навколо ні душі, а під деревом кабани сидять і пасуть мене..." 🫣🫣 🥹 Одна з культових історій Романа Максимюка, яку переповів його ексодноклубник Дмитро Михайленко виданню Український футбол. Історій про Романа багато. "Роман сам народився на Прикарпатті, в селищі Битків. Ось він розповідав, як батько послав його до магазину за сіллю, бо вдома закінчилася. І каже йому: «Тільки не йди через ліс, піди нормальною дорогою». А навпростець лісом, звісно, набагато швидше. Рома вирішив зрізати дорогу – і раптом на нього вискакують дикі кабани. Він злякався, кинув ті кульочки й миттю видерся на дерево. Малий був, років 10 чи 11. А кабан виявився терплячим: сів під деревом і чекає. Рома розповідав: «Уже темніє, пізній вечір, навколо ні душі. А під деревом кабани сидять – чи один, чи два – і пасуть мене». Злазити страшно. Він ще вище піднявся, казав: «Сам не знаю, як туди видерся! Застрибнув на висоту зо два метри, потім підтягнувся на руках і на висоті трьох-чотирьох метрів просто вчепився в стовбур. Страх так тримав, що поворухнутися не міг». Ніч надворі, ніхто його не шукає, бо всі думали, що він пішов звичайною дорогою. Так він до ранку на тому дереві й провисів. Кабанам на світанку набридло чекати, вони пішли геть. Рома почекав ще хвилин 30-40 для впевненості, зліз і пішов додому. Казав потім: «У мене руки два дні колесом стояли, як бублики, розігнути не міг!» Батько вже зранку збирав людей, думали – чи вкрали хлопця, чи щось трапилося, все село на пошуки підняли. А він усю ніч на дереві просидів через кабанів. Він ще жартував: «Чому я такий фізично витривалий? Бо в нас щоб за хлібом чи сіллю сходити, треба було щодня по шість-сім кілометрів намотувати. От я й бігав, щоб швидше було". ✅ПІДПИСАТИСЯ.

🌌👀 "Пізній вечір, навколо ні душі, а під деревом кабани сидять і пасуть мене..." 🫣🫣 🥹 Одна з культових історій Романа Максимюка, яку переповів його ексодноклубник Дмитро Михайленко виданню Український футбол. Історій про Романа багато. "Роман сам народився на Прикарпатті, в селищі Битків. Ось він розповідав, як батько послав його до магазину за сіллю, бо вдома закінчилася. І каже йому: «Тільки не йди через ліс, піди нормальною дорогою». А навпростець лісом, звісно, набагато швидше. Рома вирішив зрізати дорогу – і раптом на нього вискакують дикі кабани. Він злякався, кинув ті кульочки й миттю видерся на дерево. Малий був, років 10 чи 11. А кабан виявився терплячим: сів під деревом і чекає. Рома розповідав: «Уже темніє, пізній вечір, навколо ні душі. А під деревом кабани сидять – чи один, чи два – і пасуть мене». Злазити страшно. Він ще вище піднявся, казав: «Сам не знаю, як туди видерся! Застрибнув на висоту зо два метри, потім підтягнувся на руках і на висоті трьох-чотирьох метрів просто вчепився в стовбур. Страх так тримав, що поворухнутися не міг». Ніч надворі, ніхто його не шукає, бо всі думали, що він пішов звичайною дорогою. Так він до ранку на тому дереві й провисів. Кабанам на світанку набридло чекати, вони пішли геть. Рома почекав ще хвилин 30-40 для впевненості, зліз і пішов додому. Казав потім: «У мене руки два дні колесом стояли, як бублики, розігнути не міг!» Батько вже зранку збирав людей, думали – чи вкрали хлопця, чи щось трапилося, все село на пошуки підняли. А він усю ніч на дереві просидів через кабанів. Він ще жартував: «Чому я такий фізично витривалий? Бо в нас щоб за хлібом чи сіллю сходити, треба було щодня по шість-сім кілометрів намотувати. От я й бігав, щоб швидше було". ✅ПІДПИСАТИСЯ.