Загід Краснов

Хочу подякувати мешканцям міста за те, що створили в безкоштовному спортивному просторі «Громадської сили» атмосферу, де всі свої. Де кипить робота на тренуваннях, але водночас лунають жарти і незнайомі люди спілкуються між собою так, наче знають одне одного 100 років. Так і хочеться все кинути і доєднатися. Проте справи. Хоча відчуваю, що я таки не стримаюся. А ви не відкладайте, приходьте разом із дітьми. Це того варте.

Серед моїх друзів чимало лікарів. Тож я добре знаю в яких надлюдських умовах вони працюють. Особливо під час війни. Їм часто бракує найнеобхіднішого. Але вони продовжують рятувати життя наших захисників, лікувати дніпрян, не завжди наважуючись попросити про допомогу. І в мене виникає просте людське бажання зробити так, щоб їм стало легше. Щоб вони працювали в умовах, на які заслуговують. Тому я завжди знаходжу можливість допомогти нашим медикам, щоб вони були забезпечені всім необхідним і змогли врятувати ще більше життів. І робитиму це надалі.

Попереду складна зима, енергетична інфраструктура під постійними обстрілами. Попри це наша команда «Громадська сила» власним коштом робить і робитиме все можливе, щоб за будь-яких обставин люди були зі світлом.

Ніщо не заряджає мене емоціями більше, ніж спілкування з мешканцями міста. Люди щирі, але багато хто потребує піклування і турботи. В такі моменти мене переповнює бажання і навіть внутрішня потреба допомагати їм. І наша команда робить це з самого початку війни. Я дякую всім дніпрянам, хто в складних умовах тримається і приходить до нас на смачні гарячі обіди. Зараз ми пригощаємо понад 5 тисяч родин щотижня мінімум на двох локаціях в кожному районі. Але далі буде більше, ми працюємо над цим.

Запрошую у безкоштовний спортзал. Попри сильну зайнятість, я сам завжди маю час для спортзалу. Це допомагає тримати себе в тонусі і зібратися з думками. Або навпаки, викинути з голови зайве. Тож запрошую усіх – і дорослих, і дітей. Для молоді це особливо актуально. З власного досвіду знаю - аби стати успішним, треба стати сильним, знайти себе і повірити в себе. Наш новий безкоштовний спорткомплекс для цього – найкраще місце. Подробиці - у дірект https://www.instagram.com/gromadska.sila або телефонуйте за номером: 096-421-28-75

Нелюди вдарили по центру міста. Серед постраждалих об’єктів одне з моїх підприємств. Загинув співробітник. Людина, яка просто виконувала свою роботу. Щирі співчуття рідним і близьким. Бережіть себе. Зараз у місті немає безпечних місць. Не ігноруйте тривоги, подбайте про себе та своїх близьких. Життя найцінніше.

Наша влада просить гроші на війну в усього світу, а ці гроші в неї під боком. Як так? Дивіться, будете здивовані.

Захищати рідну землю – це не просто обов’язок всіх, хто вважає себе українцем. Це свідомий вибір всіх, в кого Україна в серці і в кого болить за її долю і майбутнє. А головне - це прояв любові – до своєї країни, до своє історії, до свого народу, до своїх батьків і дітей. Саме любов – найсильніша мотивація, але лише тоді, коли заради неї ти готовий діяти. Саме тоді ми непереможні, і ми це довели. Ми маємо бути вдячними кожному, хто сьогодні захищає Україну зі зброєю в руках. Ми маємо вічно пам’ятати всіх, хто віддав за рідну землю своє життя. З Днем Захисників і Захисниць!

Вітаю усіх дніпрян з Днем міста! Обов’язково настане день, коли закінчиться війна. Ми вийдемо на вулиці рідного Дніпра і вкотре скажемо собі, що живемо в найкращому місті і любимо його. А сьогодні наше головне завдання берегти одне одного. Я вдячний всім, хто залишився у Дніпрі попри війну, хто попри обстріли і небезпеку працює заради Перемоги, допомагає нашим захисникам і тим, хто сьогодні потребує підтримки. Саме це справжній прояв любові. Бо любов проявляється у справах. Війна забрала в нас відчуття спокою. Але вона не може забрати в нас любові до рідного міста і бажання жити, вона не може забрати в нас рішучості зробити Дніпро могутнім, повернути щасливі посмішки на обличчя людей і збудувати місто нашої мрії. Я люблю Дніпро всією душею і вірю що так буде. Якщо разом, якщо всі як один. Якщо з любов’ю. Зі святом!

Натрапив на новину, яка зачепила до глибини душі. У Росії на 15 років засудили 70-річну українку з окупованої частини Запорізької області за донати на ЗСУ. Тільки уявіть. Перебуваючи в окупації серед ворогів, усвідомлюючи наслідки, маючи копійчану пенсію, ця жінка упродовж року 24 рази відправила свої гроші нашим військовим через банківський додаток на загальну суму близько 33 тисяч гривень. Більш того, прямо у залі суду заспівала українську пісню про рушник. Тобто вона не шкодує про свій вчинок. Для мене вона – героїня і справжня патріотка. Я вважаю, що Україна має зробити все можливе, аби повернути її на батьківщину. Якщо вона не полонена і не потрапляє під обмін, наші дипломати мають задіяти усі дипломатичні канали і посередників з інших країн, аби визволити її з в’язниці і вшанувати на рідній землі.