Кабинет

Посты канала Котов

сначала новые

#676Текст
Просмотры1 139−58%к среднему
Пересылки9
Реакции125
Комментарии4
Динамика просмотровСкрыть динамику

Рост просмотров

Часов после публикации

Показать таблицей
Часов после публикацииПросмотры
0 ч0
14 ч1 040
29 ч1 139
  1. Через 24 часа1 139
  2. Всего сейчас1 139
#671Фото
Просмотры2 264−16%к среднему
Пересылки14
Реакции47
Комментарии1
#670Фото

Є різні ступені інтелектуальної деградації, але десь у самому низу, біля дна, існує розділ «дорожня аналітика». І, як завжди для цієї категорії людей, корінь слова там, на жаль, не «аналіз». Ось нам пояснюють, що чотири поліцейські «Фантоми» за місяць роботи покращили безпеку дорожнього руху в Києві та області. Бо у вересні 2026 року травмованих у ДТП в Києві стало на 12,3% менше, ніж у вересні 2025-го. Коли «Економічна правда» досліджувала трафік за даними Waze, то в березні 2026 року по Києву фіксували падіння пікової активності на 24% від базового рівня за досліджуваний період. Це не річне порівняння, але чудово демонструє, наскільки суттєво може змінюватися кількість автомобілів на дорогах. Більш свіжі дані дістати важко stat.waze закритий. Але давайте подивимось щось інше. З вересня 25 до вересня 26 топляк здорожчав на 67%, тобто дизель піднявся з 58 до 98. А станом на листопад ще на 10%, до 108.(+86% до вересня 2025). В період коли є дані ЕкПравди зростання складало 22% від березня до вересня в межах 26 року. Також в Києві розйобано тисячі робочих місць, а також блекаути, похолодання та постійні обстріли. Цікаво, зважаючи на ці фактори, чи могло людей на дорогах стати менше? Питання, звичайно, риторичне. Чи вплинуло на попит на пальне та запчастини(+20% середній чек ремонту, +22% вартість нормогодини, дослідження Spilno Agency),одночасне падіння доходів та зростання витрат? Мабуть ні. То "фантом" І ось тут починається найпрекрасніше. Якщо кількість травмованих скоротилася на 12%, а інтенсивність автомобільного руху скоротилася на ті самі 12%, то ризик травмування на одну поїздку міг взагалі не змінитися. І сто відсотків, ця ж зграя дятлів намалує якийсь звіт "безпечні дороги" де замість аналітики київського кокаїну(хоча в їх випадку мефедрону), напише про потужні сили 4 Фантомів. В загальному ж трагедія в тому, що такі жалюгідні гамадріли то єдина форма життя, яка малює свою псевдоаналітику для адвокації промусорських реформ дорожнього руху. Треба мабуть розділ окремий зробити #датадровендесіжнс, де збирати творчість дорожніх аналітиків.

Открыть в Telegram
Просмотры1 613−40%к среднему
Пересылки7
Реакции122
Комментарии57
#668Текст

— А ви чули, пане Палівцю, що трапилося у Варшаві? — запитав Бретшнейдер, уважно дивлячись на шинкаря. — У Варшаві, пане, постійно щось трапляється. Мені один знайомий розповідав, що там колись за неправильне паркування оштрафували навіть депутата. Хоча, може, то було у Кракові. — Я говорю про Конституційний трибунал! Там відсторонили голову суду, поліція оточила будівлю, президент розвернув літак із Сенегалу! — Ну, якщо президент розвернув літак, значить, діло серйозне, — погодився Палівець. — Я, наприклад, ніколи не був у Сенегалі. Але кажуть, там чудова погода. — То ви вважаєте, що це державний переворот? — Я вважаю, пане, що державний переворот — дуже неприємна річ. Особливо коли він трапляється перед вихідними. — Але ж хтось порушив Конституцію! — Безумовно, пане. Конституцію порушувати не можна. Вона для того й існує, щоб її дотримуватись. — Так хто ж її порушив? Туск чи Навроцький? Палівець замислився. — А хто з них зараз відповідає за прикордонну службу? — До чого тут прикордонна служба?! — Бачите, пане, я людина маленька. У мене наступного тижня форум з відбудови України у Варшаві. Там будуть поважні люди, кава, круасани, дискусія про верховенство права і презентація плану на три трильйони євро. І було б дуже прикро, якби моє розуміння польського конституціоналізму завадило мені взяти в цьому участь. — То у вас немає власної думки?! — Як це немає, пане?! У мене дуже принципова думка. Я категорично підтримую незалежність судової влади, верховенство права, європейські цінності та демократичні інституції. — І кого ж ви підтримуєте в цьому конфлікті? — Того, хто їх захищає. — А хто їх захищає?! — От бачите, пане, це вже питання до компетентних органів. Я ж не можу втручатись у роботу незалежного польського правосуддя. Бретшнейдер сердито закрив записник. — Ви, Палівцю, просто боягуз і пристосуванець! — Ні, пане. Я представник громадянського суспільства. І чудово розумію, що європейські цінності починаються з поваги до європейського прикордонника.

Открыть в Telegram
Просмотры7 586+181%к среднему
Пересылки53
Реакции183
Комментарии9
#667Фото

Другу добу всі ці лідери відсутньої думки, гуру політичної мислі, обозрєватєлі, наблюдатєлі, журналісти, блогери та інші професійні носії морального авторитету демонструють феноменальну здатність тримати рот на замку щодо подій у Польщі. І це ж люди, які зазвичай мають експертну думку з будь-якого питання, а тут раптом така колективна тиша. І мертві з косами вдоль постів стоять. Бо свобода слова, принциповість і громадянська позиція це, канеш, дуже важливо. Але ж треба якось потім кордон перетнути, до Варшави долетіти, на черговий форум з відбудови України потрапити, кави посьорбати, когось демократії повчити, лупанути 100500 селфі з ким завгодно, аби тільки не з України. А потім написати пост: «Провели конструктивну та робочу зустріч з якимось тіпом. Деталі згодом. Працюємо на користь України». Ну і черговий план на трульярд грошів презентувати. Зрештою, європейські цінності починаються з поваги до європейського прикордонника.

Открыть в Telegram
Просмотры2 311−14%к среднему
Пересылки22
Реакции134
Комментарии0
#666Текст

Коли зʼявився блокчейн мені було смішно. Я вважав це наєбаловом для недолугих менеджерів самого срєднего звєна, які розповідають один одному про безпеку. Якщо для того щоб повірили шо в тебе блокчейн треба сертифікат про блокчейн, то тут то карта і пішла. Окрема повага людям, які зробили статки продаючи дрочейн довбойбам. Тут питань нема. Учора у Binance спиздили приблизно 6,3 мільярда доларів. І мені стало страшенно цікаво, а як саме їм допоміг блокчейн? Ну, знаєте, ця революційна технологія, яка мала назавжди змінити фінансову систему, усунути посередників, забезпечити безпеку, прозорість, децентралізацію та інші чудеса технологічного прогресу. Виявилося, що для того, аби спиздити шість мільярдів доларів у найбільшої криптобіржі світу, достатньо скомпрометувати ноутбук інженера та інфраструктуру авторизації транзакцій. Сам блокчейн, звісно, працював бездоганно. Швидко, надійно та з криптографічними гарантіями допомагав переводити спизджені гроші з одного гаманця на інший. А найпрекрасніше почалося потім. Щоб урятувати залишки грошей, довелося звернутися до централізованих емітентів стейблкоїнів, які взяли й заморозили активи. Майже три мільярди доларів. Тобто революційна децентралізована фінансова система, покликана позбавити людство залежності від банків, держав і посередників, після першого ж масштабного пиздеця побігла до централізованих організацій із проханням заблокувати транзакції. А паралельно до ФБР, спецслужб та правоохоронців. Бо, як з’ясувалося, незмінність запису в розподіленому реєстрі це, звичайно, дуже цікаво. Але коли в тебе спиздили шість мільярдів, значно корисніше, щоб хтось мав повноваження натиснути кнопку «заморозити». Справедливості заради, блокчейн дійсно допомагає відстежувати рух викрадених активів. Щоправда, це слабка втіха, коли ти можеш у режимі реального часу спостерігати, як твої шість мільярдів їдуть у невідомому напрямку. І ось у мене питання. Якщо гроші зберігає централізована біржа, безпеку забезпечують традиційні системи кіберзахисту, вкрадені активи блокують централізовані емітенти, злочинців шукають державні правоохоронні органи, а збитки компенсують із корпоративного резерву, то в чому, власне, полягала фінансова революція? У тому, що тепер можна проїбати шість мільярдів за двадцять хвилин і мати про це красивий, публічний, криптографічно підтверджений запис? Ну так заєбісь. Майбутнє фінансів настало. Повний педеровий дрочейн.

Открыть в Telegram
Просмотры2 757+2%к среднему
Пересылки96
Реакции213
Комментарии19
#665Текст

Переслано из Не Олексій

Останній місяць мене занесло нести службу в дивному місці, де досі панує 22й рік. Там в містечку поряд з нами зранку о дев'ятій справді працює загальна хвилина мовчання. Люди справді зупиняються і виходять з машин і п'ять (П'ЯТЬ) хвилин стоять. Ми одного разу затупили, не дивились на годинник, їхали срочно зі справи до справи, а я дивлюсь, люди з машин повиходили і дивляться на мене так, не те шоб злобно, а навпаки, "недоумьонно", типу братан, ти чого, шось сталося може? В АТБ набрав валізку, несу, касирша на касі всіх роздвигає, зупиняє і кричить через всю чергу ви військовий, підходьте без черги, у нас військовим без черги. Хтось спробував понити шо у нього одна булочка, а у військового вон скільки, можна хоча б одну булочку спочатку пробити, касирша на нього накинулася шо взагалі пробивати не буде, це АТБ, тут є правила, тут правило що військовим без черги. Це містечко дає зрозуміти контраст. Контраст між ставленням до військових тут і взагалі по Україні. А цей контраст примушує задуматися про ставлення до військових взагалі. І я зрозумів, нарешті, що це за ставлення. Ми всі мертві. Ставлення до нас, як до мерців. В Україні дуже поважають мертвих. Якщо людина померла, її слова отримують великий авторитет, якого не мали при житті. Про неї не можна казати погано. За неї прийнято пити за столом і мовчати. Але одночасно з цим зрозуміло, що мертві відділені від живих, і як би сильно живі не поважали мертвих, ніхто не спішить померти, і всі розуміють і поважають небажання людей помирати. Про мертвих згадують на гробки, просто у нас гробки щоденно о дев'ятій і чесно кажучи живих це бісить. У нас мертві ходять серед живих, але живі намагаються відводити очі, не помічати і якось робити вигляд що все нормально. Мертві також мають свій кодекс, згідно якому коли ти ходиш серед живих потрібно переодягатися в живу форму одягу, щоб не розстраювати живих зайвий раз. Єдині хто принципово переодягнений в мертвих - це ангели смерті, які переносять живих у світ мертвих. Живі їх так і називають - людолови, і опираються їм так сильно, як людина може опиратися лише вірній смерті. Мертві також часто обманюють смерть і намагаються ігнорувати свій світ мертвих, живучи серед живих живе життя. Живі таких бояться, а мертві зневажають якщо він робить це системно, хоча час від часу всі пробують разок так зробити і собі. В будь-якій компанії живих такого легко побачити. Він або занадто живий, або навпаки, але завжди між ним і живими майже видно повітряну стіну. Звичайно, це занадто проста аналогія. Є величезний перехідний клас людей, які не бояться мертвих, живуть з ними, вважають їх нормальною частиною свого життя і не роблять для них особливого ставлення. Люди, які в правилі "ти на війні або для війни" є тими, хто справді щодня "для війни". Їх біда в тому, що це для мертвих вони живі друзі. А для живих вони мертвіші мертвого, бо мертві хоча б сидять там у себе на цвинтарях далеко і до живих не дуже лізуть і про себе не нагадують. Звичайно, як справжній скелет-лучник армії мерців я хочу, щоб всі були такими як я, тому що якщо наша армія буде складатися лише з того, що некроманти можуть по сільських цвинтарях накопати, то ми не виграємо війну, а живі ж собі хочуть, щоб мертві для них виграли війну. Тому я набираюся справжнього мертвого гніву і хочу щоб усі біли такими як я, скелетами-лучниками. Бо я живу в своєму світі і вважаю, що справжнє єдине живе життя це наше життя тут. Але коротка відпустка в Ужгороді і стає зрозуміло, що на все стотисячне місто так вважаю я один. І ще цікаво про ветеранів. В цій аналогії ветерани не живі. Це мертві, яким дозволено повернутися у світ живих. Зомбі. Виглядають як люди, якщо добре розкрасити, але видає погляд мертвих очей і навіть манера рухатись. Зрозуміло, що вони цікавляться світом мертвих значно сильніше ніж світом живих, і якщо смерть покличе, то миттєво повернуться. Що б вони не казали, і як би не ненавиділи світ мертвих, вони все ще в ньому і всі їхні друзі також там. І зрозуміло, що для сотень тисяч цих мертвих потрібне власне міністерство, яке триматиме їх якось в якихось рамках. І зрозуміло, що ніколи живі не дадуть зомбі очолити таке міністерство, його очолюватиме жива людина, бажано найживіша. А на всі стони зомбі і клацання зубів скелетів живі будуть відповідати безкінечною повагою та любов'ю при повному ігноруванні суті месседжу. Звичайно, що у мене є відповідь на те, що я б хотів з цим всім зробити. Але який сенс мені про це казати. Я скелет-лучник, я осадний інженер армії Покинутих. Ніхто не слухатиме мій план, тому що він чогось вимагатиме від живих, а живі не хочуть слухати мертвих, живі хочуть жити своє життя.

Открыть в Telegram
Просмотры1 379−49%к среднему
Пересылки14
Реакции112
Комментарии3
#664Фото
Просмотры3 660+36%к среднему
Пересылки11
Реакции81
Комментарии5
#663Текст

[2/2] При цьому навколо нього десятки людей, які нібито мають власні цілі, переконання, політичні інтереси й боротьбу за контроль над територією. Проте значна частина цих інтересів існує переважно в діалогах. А мені пропонують повірити в масштабне протистояння інституцій, які часто виглядають як кілька чоловіків у бронежилетах, що розподіляють між собою право сидіти в іржавому ангарі та їсти ковбасу. БАГАТО КОВБАСИ. 4. Механіки виживання, симуляція виживання для людей, які бояться справжнього виживання. Їжа, сон, медицина, радіація, зношування зброї. Все це повинно створювати систему взаємозалежних ризиків та рішень. Але голод перетворюється на періодичну необхідність з’їсти чергову ковбасу. Сон не створює повноцінної фізіологічної потреби. Медикаменти часто існують у такій кількості, що питання не в тому, де їх знайти, а куди їх подіти. Ти можеш накопичити аптечок більше, ніж районна поліклініка, але твій автомат продовжує деградувати з наполегливістю державного підприємства. Тобто, сурвівал створюється штучно, щоб тобі було незручно. Калаш клинить щоб ти страждав, бо якщо б він рілі так клинив, то всі б в руки брали щось інше, анлес Калаш був дешевший за все ту ж пачку Прилук. 5. Світ великий, красивий, атмосферний. Але цього замало, щоб він був живим. Тут треба віддати належне художникам. Локації, погода, світло, архітектура занепаду. Все це зроблено переконливо. Але імерсивність, це не кількість дідів з гітарами навколо багаття. Живий світ, це коли персонажі мають власні цілі, економіка пояснює їхню поведінку, події мають причини й наслідки, а середовище реагує на тебе не лише тому, що ти зайшов у потрібний радіус. Навіть після суттєвого розвитку A Life головне запитання для мене не зникає: навіщо всі ці люди взагалі тут щось роблять? За що вони борються? Що виробляють? Чим торгують? Як забезпечують свої угруповання? Який сенс утримувати територію? Які економічні та політичні інтереси стоять за конфліктами? Іноді виникає враження, що всі мешканці Зони просто колективно погодилися грати у «Сталкера», тому що двадцять років тому це було модно. 6. Ностальгія тут працює краще за всі інші ігрові механіки. І ось це, мабуть, найцікавіше. S.T.A.L.K.E.R. 2 продає не тільки постапокаліпсис, небезпеку чи дослідження. Він продає можливість повернутися в той час, коли ти був молодим, попереду було життя, а комп’ютерні ігри здавалися вікном у безмежний світ. Коли блукання покинутими радянськими будівлями було пригодою, а не нагадуванням про стан житлового фонду. І я цілком розумію цю емоцію. Але ностальгія не є індульгенцією від поганого геймдизайну. Тому моя головна претензія до S.T.A.L.K.E.R. 2 навіть не в тому, що це погана гра. А в тому, що вона претендує на створення складного, небезпечного, жорстокого світу, але надто часто підміняє його декоративною імітацією. А найсмішніше, що гра, побудована на романтиці Зони, сама демонструє найсумнішу властивість пострадянського простору: тут усе може бути абсолютно безглуздо влаштовано, але завжди знайдуться люди, які назвуть це особливою атмосферою.

Открыть в Telegram
Просмотры4 069+51%к среднему
Пересылки20
Реакции108
Комментарии51
#662Фотоизменён

[1/2] Якби мене попросили навести приклад жалюгідного, унилого, антиімерсивного лайна, яке продає ностальгію старіючим дідам, що під час гри згадують молодість, наявність тестостерону і свою колишню наївну віру в те, що попереду в житті є хоч якесь майбутнє, то я б назвав S.T.A.L.K.E.R. 2. У цю гру просто неможливо грати й повірити в її світ. Unless ви торгуєте безакцизними цигарками під метро, за все життя прочитали лише буквар і власний щоденник за 8 клас, а останні двадцять років після першого «Сталкера» щиро сподіваєтеся, що попереду на вас чекає щось більше за принизливу пенсію, простатит і борги за комуналку. І проблема навіть не в багах. Баги можна виправити. Значно складніше виправити відсутність внутрішньої логіки світу, яку автори намагаються компенсувати похмурим освітленням, іржавими вагонами та романтикою пострадянської безвиході. 1. Економічна модель світу, то є абсурдне, примітивне лайно. У нас нібито існує небезпечна територія з високими ризиками, обмеженим постачанням, озброєними угрупованнями, дефіцитом ресурсів і надзвичайно цінними артефактами. За законами економіки тут повинні існувати чорний ринок, премії за ризик, логістичні ланцюги, конкуренція за ресурси, спеціалізація, економічні інтереси угруповань та зрозуміла мотивація людей ризикувати життям. Натомість існує магазин, у якому ремонт автомата коштує як бюджет ДНР, а винагорода за смертельно небезпечне завдання інколи виглядає як компенсація за доставку шаурми. Ти можеш перебити десятки озброєних людей, винести купу зброї, знайти артефакти і все одно відчувати себе кур’єром Glovo, якому забули виплатити бонус за дощ. АЛЕ. Кур`єру не треба 20 км топати пішки з перегрузом щоб купити пачку сірників. А тобі треба. бро... Ціни на зброю та комплектуху рандомні і зрозуміти чому вони такі в ізольованому місці зрозуміти неможливо. І згодом з патчами, ти НАРЕШТІ можеш продати полутані кишки мутанта. В еквіваленті за 10 набоїв, а баранив ти того мутанта за 30. Така от мать і матика. 2. Реалізм і лут, окремий різновид інтелектуальної образи. Перед тобою стоїть озброєний до зубів боєць. Єкзоскілет, автоматів 2 штуки, спорядження. Він веде бій, стріляє, кидає гранати. І так годину підряд. На око там півтора косаря набоїв, аптечки та айфон. Ти його вбиваєш, обшукуєш, а там енергетик, батончик і 3 патрони до пістолета Макарова. Так от топове ЧВК. А півтори години він стріляв праною та молитвами. У світі, де люди щодня ризикують життям, чомусь майже ніхто не носить НА СВІЙ КРАЙНІЙ ВИХІД нічого економічно осмисленого. Ні запасних деталей, ні цінних особистих речей, ні нормальних запасів спорядження, ні товарів для обміну. Дуже віриться, як чувак з пачкою цигарок Прилуки, снікерсом та 2 патронами до дробовика пішов полювати на мутовану свеню, кишки якої коштують 1 патрон та пів пачки Прилук. І це стосується не лише трупів. Ти досліджуєш небезпечну покинуту будівлю, долаєш аномалії, ризикуєш життям, відкриваєш схованку і знаходиш свіжу ковбасу. П’ятдесят відтінків ковбаси. Гра про дослідження невідомого, в якій винагородою за дослідження невідомого найчастіше є щось із асортименту привокзального гастроному. 3. Мотивація персонажів написана людьми, які, здається, ніколи не спостерігали за живими людьми. Головний герой потрапляє до Зони через знищену однушку в провінційному хрущі. Братан, якби за однушку в провінції ти був готовий постріляти стільки народу, то є купа інших місць де можна було заробити на нову хату. Без мутантів. Але з чорним бумером. Після цього він поступово перетворюється на універсального виконавця доручень усіх можливих угруповань, вчених, барменів, громадян, селян, військових і місцевих божевільних. Його регулярно намагаються вбити, обманути або використати, але він із дивовижною готовністю продовжує виконувати чужі завдання. Нормальна людина після кількох таких пригод поставила б три запитання: хто за це платить, яка моя вигода і чому я досі тут? Але ні. Скіф упевнено рухається від одного чужого стратегічного інтересу до іншого, наче студентка, яка шукає себе обираючи між 3 кийовськими стріпухами.

Открыть в Telegram
Просмотры3 236+20%к среднему
Пересылки25
Реакции100
Комментарии14
#661Видео
Просмотры2 039−24%к среднему
Пересылки8
Реакции72
Комментарии0
#658Текст

У нас усіх є претензії до київської влади щодо її діяльності під час повномасштабного вторгнення. У нас усіх є претензії до центральної влади щодо її діяльності під час повномасштабного вторгнення. Операції «Мідас» і «Чисте місто» однакові за своєю природою. Це історії про те, як неформальні центри впливу можуть підпорядковувати собі державні інституції, кадрові рішення та розпорядження публічними ресурсами. Обидві влади відкладали важливі, але, мабуть, непопулярні рішення. Обидві ухвалювали рішення, які складно пояснити прагматичними потребами країни, що веде війну за виживання. В обох випадках популізм, електоральні розрахунки та бажання зберегти контроль нерідко переважали над державними інтересами. В обох влад давно минув звичний електоральний цикл. В обох випадках накопичилася суспільна втома від їхньої діяльності, а подекуди й бездіяльності. Доросла відповідь на кризу довіри полягає не в пошуку винних виключно серед політичних конкурентів, а в готовності оновлювати власну владу. Ідеться не просто про заміну прізвищ, а про кадрові рішення, здатні повернути українцям віру в державні інституції, надію на краще та очікування позитивних змін. Мабуть, саме ця віра сьогодні є одним із найважливіших ресурсів країни в когнітивній війні. Адже суспільство має не лише вірити в перемогу, а й бачити, заради якого майбутнього воно бореться. Тому Києву потрібен свій Драпатий. Людина, поява якої означатиме не просто зміну керівника, а появу позитивних очікувань, довіри та готовності до змін. Сильний, компетентний і самостійний управлінець, здатний ухвалювати складні рішення та нести за них відповідальність. Але найскладніше питання навіть не в тому, хто ця людина. Питання в тому, чи здатні ті, хто сьогодні володіє владою[центральною та місцевою], допустити появу сильного та самостійного керівника. І чи вистачить їм державницької відповідальності не підмінити інтереси державної безпеки власним бажанням контролювати все і всіх. Бо справжня готовність до змін починається з готовності ділитися владою, а не лише змінювати тих, хто її виконує.

Открыть в Telegram
Просмотры4 088+52%к среднему
Пересылки10
Реакции148
Комментарии25
#657Текст

І до мого улюбленого. До нашої країни-побратима по лінії допомоги МВФ. До Єгипту. Там заарештували всю редакцію незалежного медіа Matsadaash. Шістьох журналістів. Звинувачення, як водиться, красиві й універсальні: причетність до «Братів-мусульман», робота на іноземні гроші та інший стандартний набір для людей, які надто багато питають. І от мені тепер страшенно бракує якогось стейтменту МВФ. Ну хоча б маяка. Маленького такого: журналістів бажано не саджати. Можна провести круглий стіл. Можна створити конкурсну комісію з міжнародниками. Цікаво як обирався прокурор в цій справі? Можна навіть обрати смотрящого за хатою, де сидять журналісти, неодмінно за участі «організацій, які протягом останніх трьох років отримували міжнародну технічну допомогу». Можна поставити структурний маяк: провести якісь вибори. Не принципово які. Головне, щоб до наступного перегляду програми. І дуже хочеться десь прочитати, що через арешт цілої редакції черговий транш Єгипту опинився під загрозою. Або війна там може яка у нащадків Ра? Бо інакше може скластися непристойне враження, що свобода слова, верховенство права і незалежні інституції є обов’язковими умовами не для всіх країн.

Открыть в Telegram
Просмотры9 468+251%к среднему
Пересылки28
Реакции202
Комментарии9