Старший прапорщик - Олег Миколайович Пройдисвіт.
Матьорійший зампотєх, що міг із закритими очима, серед ночі перебрати будь яку техніку механізованого підрозділу. Особливою категорією його пристрасті були БеТеРи, а саме 80-ки, а якщо там ще стояв німецький дойц - то взагалі.
Олдовий кадровий військовий, що прослужив у Чорних Запорожцях 30 років, лишившись ще зі срочки, з невеликою перервою на пенсію, на котру вийшов по календарю восени 2021-го...
З повномаштабкою знову в строю наперевіс з автоматом і ключем на 27.
Уродженець Луганщини, а саме Довжанська, прямо на кордоні. За іронією долі тут же в рідних пенатах прийняв бойове хрещення, жарким в усіх сенсах літом 2014.
Красномовним про нього як про людину є те що, коли бригада була замкнута в прострілюваній вздовж і впоперек кишці, зокрема через лєнточку - кацапами, під Червонопартизанськом, Нікалаїчь по гражданці ганяв 10 км в рідний райцентр через ворожі пости та позиції, тарився продуктами на підрозділ, і сверлив обстановку довкола на місцевості котру знав як свої 5 пальців, що давало змогу мати хоч якусь адекватну оцінку ситуації, в час повної дезорієнтації наших сил.
Мав честь служити разом 3 роки. Якихось знакових історій особливо не було - рутинна, технічна робота, до котрої правда технік підходив часто з цікавинкою - якось в сильно морозні дні зими 20/21, щоб нам кожен ранок і вечір не тягати по два 40-кілограмові акамулятори на 2 машини, замаскованих на ЗВП, привіз нам на засніжений глиняний авдіївський кар'єр теплову гармату, щоб всередині машини не намерзав лід, відтак крутилась башта і вцілому бехи постійно були БГ не рвучи лишній раз спину. В цей же день Нікалаїчь метким розвідницьком оком запалив 2-х чєпушил з ОБСЄ, що стоячі на краю сусіднього кладовища намагались у свої щурячі зеньки через бінокль роздивитись капоніри та машини, що втім були шикарно замасковані у всі пори року, хоча про це місце як позицію було їм відомо ще з часів АТО. Його сентеції через голосовуху у вотсапі звучала як: "Пізданітє етім додікам одін камуль, шоб с'єбалісь, я ету мразь ефесбешеую з 14-го года нєнавіжу". Втім вирішилось все інакше - чемними проханнями воєнно-фізкультурної інтелігенції, що підлетіла з КП роти через кілька хвилин.
В часи повномасштабки, служили вже в різних підрозділах бригади і від хлопців чув як на Курдюмівці, почувши про одну підбиту беху не на ходу, від якої відійшов екіпаж в безпосередній близькості від наступаючих підарів, й котру вже збирались записувати в безповоротні втрати, зампотєх не стерпівши такого неподобства, згадавши шо найстрашніша частина армії це кілотона бумажок і формулярів на списання техніки - і заскочивши в перший ліпший БТР на базі, вскочив і сам нікому нічого толком не поясняючи полетів її тягнути.
І витягнув. Приволочивши на буксирувальному тросі. Через місяць рембату була як новенька, лиш зі шрамами від зварювання. З неї мені потім уже восени довелось кілька днів працювати біля Вугледару, коли брали її в "оренду" при ремонті нашої, крайній раз правда спалили сцепуху.
Так само тягав, відновлював і ставив в стрій купу підбитої кацапської техніки. Можучи лазити по сіряку з цигаркою в зубах, шоб нациганить якийсь працючий поршень чи колінвал.
Фанатик.
На жаль, Нікалаїчь загинув 11-го жовтня. Удар дрону. Бражники - Харківщина. 30 років відданої служби, зокрема й тоді, коли в часи повного розвалу й дерибану армії вона здавалась безумством.
Належав до (як ви розумієте) касти ПРАПОРЩИКІВ, що є не званням - а станом душі і покликом серця, що не особливо знали і любли всі нові мульки про майстер-штаб-хуястєр хуй добереш яких сержантів по стандартам ніколи не воювавшого НАТО. А просто пили собі намозоленими, замасленими руками чарку в перервах між перебором коробки, зі старої як гівно мамонта розконсервованої машини, життя в яку може вдихнути лише Бог чи Зампотєх, з улюбленими приказками про те що найрозумніша людина в армії це прапоршик, а розумніше від нього лише старший прапорщик.
Остання гвардія кучмізму.
Технік - 20.09.1976 - ∞.
PRESENTE!