Посты канала Екологічна Платформа

Сьогодні — День Веганства! 🥳 Якщо ти веганка чи веган — вітаємо, дякуємо, цілуємо, обіймаємо, ти — чудо! Навіть у найскладніші часи можна і треба притримуватись ідеологічних принципів, і веганство — важлива частина наших спільних принципів 🫂 😔 Якщо ж ти не веган (і не веганка) — що ж, частково це наша провина, недопрацьовуємо по цій темі. Але подумай гарненько, бо веганство — це добре для довкілля, це правильно щодо експлуатованих цивілізацією тварин, і це найпростіший спосіб активізму! 🗞 Завжди можна почитати нашу статтю про веганство в історії — там різноманітні погляди на права та свободи тварин від античності до сьогодення, а ще наші чудові ілюстрації! 🦊 Також сьогодні Екологічна Платформа опублікувала неймовірної краси пост: ілюстровану казку загиблої веганки, активістки та анархістки Іванки «Гайки». Глянь, виглядає просто вау 🤩 🎉 Із Днем Веганства всіх! І нинішніх веганів, і майбутніх 😉 ПЛЕМ’Я  🔥🐒

1 листопада — день веганства. Наш невідʼємний моральний принцип, заснований на повазі до життя та свободи тварин. Рівно місяць тому, 1 жовтня, загинула наша подруга Іванка «Гайка», анархістка, феміністка, веганка, педагогиня. Колись Іванка із колективом «Сади Донбасу» написали та озвучили казку про лисичку та селянина вегана. Казка, заснована на народній творчості, розповідає міф про місто Лисичанськ. Ми доповнили текст ілюстраціями і пропонуємо вам прочитати, прослухати її!

Репресії проти анархіста-інтернаціоналіста Олексія Макарова у Швеції Наш товариш Олексій Макаров зіткнувся з репресіями з боку шведської держави через участь в анархістській та інтернаціоналістській боротьбі проти російського імперіалізму. Ми вважаємо його ситуацію вкрай тривожною і просимо про підтримку, щоб привернути до неї увагу громадськості. Олексій проживає у Швеції з 2011 року як біженець, який втік від політичних репресій у росії. У червні 2022 року він вирушив до України, щоб долучитися до збройної боротьби проти російського імперіалістичного вторгнення. Він служив разом із Дмитром «Лєшим» Петровим у 95-й повітряно-десантній бригаді на посаді десантника та кулеметника. Після того, як Петров загинув у бою поблизу Бахмута, Олексій продовжив боротьбу в лавах опору у батальйоні «Сибір» — підрозділі, створеному для громадян росії. Під час служби Олексій двічі отримав важкі поранення. Друге поранення зачепило голову та руку, і він так і не зміг повністю відновити рухливість пальців правої руки. Зараз він живе з фізичною інвалідністю. Паралельно з військовою діяльністю він також займався активізмом разом зі своїм другом і товаришем Владиславом «Піратом» Юрченком, який прибув до України в лютому 2024 року і загинув у бою на Кінбурнській косі 9 серпня того ж року. Влітку 2024 року, ще перебуваючи на лікуванні від отриманих поранень, Олексій повернувся до Швеції для відновлення. У грудні 2024 року термін дії його посвідки біженця закінчився, і він подав заяву на отримання нової. Крім того, у квітні 2023 року він подав заявку на отримання шведського громадянства, але в серпні 2025 року його заявку було відхилено, оскільки на думку Шведської служби безпеки (Säpo), він становив загрозу національній безпеці Швеції. У червні 2026 року Олексія викликали до шведської міграційної служби, де його поінформували про засекречену інформацію від Säpo, що він нібито брав участь у діяльності за кордоном, що становила загрозу національній безпеці. Єдиною країною за межами Швеції, в якій він провів значний проміжок часу, була Україна. Врешті, на початку вересня 2026 року, після майже дворічного очікування, він отримав відмову у продовженні терміну дії своїх біженських документів. Ми вважаємо ці рішення формою політичних репресій, спрямованих проти людини, яка брала участь у опорі російському імперіалізму та продовжує дотримуватися анархістських поглядів. Обмежуючи його свободу пересування, шведська влада фактично ізолювала його в межах Швеції, не даючи йому можливості подорожувати для зустрічей з товаришами, брати участь у міжнародній політичній діяльності та продовжувати свою роботу в підтримці українського спротиву. Існують також серйозні підстави побоюватися, що ці репресії можуть ще більше посилитися, що потенційно може призвести до позбавлення його статусу біженця, винесення постанови про депортацію або інших форм адміністративного затримання. Хоча депортація до росії, можливо, й не відбудеться, Олексій все одно може залишитися без дійсних проїзних документів або зіткнутися з тривалим утриманням під вартою та невизначеністю. Ми вважаємо, що цей випадок слід розглядати в ширшому політичному контексті. Зростання впливу правих рухів у Європі та в усьому світі створює небезпечні умови для анархістів, антиавторитаристів, біженців та мігрантів. Уряди все частіше використовують секретність та адміністративні обмеження для стримування політичної діяльності та свободи пересування, часто не надаючи постраждалим особам реального доступу до доказів, які використовуються проти них. Ситуація з Олексієм порушує фундаментальні питання щодо ставлення до біженців, права людей чинити опір імперіалізму та брати участь у міжнародних політичних рухах. Олексій готовий давати інтерв’ю та брати участь у громадських кампаніях. Тому ми закликаємо ЗМІ, групи солідарності та правозахисні організації поширювати інформацію про справу Олексія, а також усіх, хто переймається правами мігрантів, вимагати від уряду Швеції переглянути це рішення. Солідарність з Олексієм Макаровим! Колективи солідарності

ВЕЛИКИЙ ЗИМОВИЙ ЗБІР ДЛЯ АНТИАВТОРИТАРНИХ БІЙЦІВ ТА БІЙЧИНЬ Попереду ще одна важка зима. За багатьма прогнозами, вона буде найважчою, навіть порівняно з минулорічною. Через масовані обстріли вже почалися блекаути, перебої з водопостачанням, зв’язком і теплопостачанням. Тому сьогодні, як ніколи, важливо підтримувати один одного.  Та скільки б років не тривала війна, варто пам’ятати, що можливість жити, займатися активізмом і боротися за власне майбутнє ми маємо завдяки тим, хто сьогодні чинить збройний спротив російському імперіалізму. Для наших товаришів і товаришок на фронті відсутність електрики, тепла чи надійного зв’язку безпосередньо впливає на їхню безпеку, а також на здатність ефективно виконувати завдання. У жовтні загинула наша товаришка Гайка. Востаннє ми зв’язувалися з нею, щоб зібрати інформацію про її потреби для цього збору, і вона ділилася тим, як важко їй повірити, що доведеться залишатися на позиціях аж до самої весни.  Боляче усвідомлювати, що кожен день російської агресії може стати останнім для когось із наших друзів. Ми не можемо захистити їх від усіх небезпек війни, але можемо робити все можливе, щоб підтримувати їх і забезпечувати критично необхідним обладнанням. Ми не знаємо, що принесе ця зима, але знаємо, що цей збір допоможе нашим товаришам і товаришкам зустріти весну. Ця кампанія об’єднує українські та міжнародні низові антиавторитарні ініціативи. Наша мета — забезпечити антиавторитарних бійців і бійчинь та їхні підрозділи необхідним обладнанням для роботи в зимових умовах. Основні потреби: - Автономне живлення: зарядні станції, генератори та павербанки. - Обігрів: дизельні, газові та електричні обігрівачі. - Зимовий одяг і спорядження: термобілизна, утеплені куртки та штани, спальні мішки й інші необхідні речі. Наша ціль — 1 500 000 гривень. Ця сума дозволить закрити основні критичні потреби наших військових та допомогти їм підготуватися до роботи в зимових умовах. Підтримати кампанію можна не лише донатом, а й організувавши власну ініціативу зі збору коштів. Відкривайте дружні банки, організовуйте концерти, бенефіти, лекції, кінопокази та інші солідарні події. Ми готові підготувати індивідуальні дизайни для ваших банок. Якщо ви хочете організувати подію або долучитися до кампанії іншим способом — зв’яжіться з нами! Цей збір підтримують українські антиавторитарні групи та ініціативи, з якими ми співпрацюємо: - Комітети спротиву - Екоплатформа - Пряма дія - Freefilmers - Street Aid Daily - Білкіс - Анархо-меми Посилання для донатів: PayPal: [email protected] Банка: https://send.monobank.ua/jar/6jwQbR5Fuf Картка: 4874 1000 3500 8906

Без текста

🇺🇦 Наші товариш_ки висадили саджанець дуба в пам’ять про Іванку «Гайку» Куценко. Гайка була морською піхотинкою, феміністкою, анархісткою та подругою багатьох з нас. 1 жовтня вона загинула під час російського артилерійського обстрілу. Їй було 33 роки. Висаджування дерев — це один зі способів, яким наші товариш_ки вшановують тих, кого ми втратили. Ми не раз поверталися до цієї практики. Це спосіб створювати місця пам’яті не лише в офіційних просторах, а й на природі або там, де колись жили наші полеглі товариші. Спільне висаджування дерев допомагає нам прожити втрату, підтримати одне одного та зберегти пам’ять про тих, кого більше немає поруч. Дуб на честь Гайки висадили в Києві. Ми не розкриваємо точне місце, щоб уберегти дерево від вандалізму. Пам’ятаймо Гайку 🌱 ________________ 🇬🇧 Our comrades planted an oak sapling in memory of Ivanka “Hayka” Kutsenko. Hayka was a marine, a feminist, an anarchist, and a friend to many of us. She was killed during a russian artillery attack on 1 October. She was 33 years old. Planting trees is one way our comrades honour those we’ve lost. It’s a practice we’ve returned to more than once. It’s a way to create places of remembrance not only in official spaces, but also in nature, or in places where our fallen comrades once lived their everyday lives. Planting a tree together is a way to grieve, to be there for one another, and to keep the memory of the lost alive. The oak in Hayka’s memory was planted in Kyiv. We’re keeping the exact location private to protect the tree from vandalism. Hayka lives on in our memory 🌱

Як змінився світ за цей час, як змінились ми. В нашому минулому вуличний активізм: марші, пікети, акції саботажу, годування безхатьків, допомога притулкам, захист лісів та скверів, шипування дерев та доріг від лісорубів. Вулична агітація у графіті та трафаретах, стікерах і плакатах, лекції, кінопокази. Потім повномасштабна війна. Великі історичні події глибоко врізаються в український анархізм, лишаються глибокою раною. Ми і через 30 років пам’ятатимемо тих, кого втратили. Так скрізь час, наші принципи, обрані для екоплатформи у 2015 році лишаються актуальними. Ми не відступаємо від ідей, навпроти, поглиблюємось в них. Колись ми, вже зовсім інші, повернемось до протесту, як до основної справи життя. Ми вдячні всім друзям та подругам що взяли до рук зброю і пам’ятатимем до смерті всіх хто загинув. Екологічній Платформі – 11 років

🇺🇦 Загинула Іванка «Гайка» Куценко Уночі 1 жовтня стало відомо, що під час артилерійського обстрілу загинула наша товаришка Гайка. Їй було 33 роки. Анархістка, феміністка, веганка, освітянка, морська піхотинка, наша добра товаришка й подруга. Вона була втіленням натхнення і спротиву: щирою, впертою, живою. «Я відчувала, що буду лупити далі цю скалу, і це дасть якийсь результат». Досвід Гайки залишився задокументованим у багатьох інтерв’ю, лекціях і розмовах. В червні, на дні народження «Колективів Солідарності» вона разом з іншими антиавторитаріями розповідала про свій досвід в армії: про сексизм, житлові проблеми, веганство, логістику та повсякденне життя на службі. Вона не боялася кидати виклик системі й власним прикладом підтримувала та мотивувала товаришок, які хотіли долучитися до лав Збройних сил. Її активістський шлях проходив крізь різноманітні антиавторитарні проєкти та ініціативи в Харкові, Одесі, Києві, Львові та поза містами. Вона виступала з лекціями, писала статті і казки, займалася самвидавом, фриганила, досліджувала сміттєзвалища та життя на них. Іванка багато мандрувала і жила активізмом. На початку повномасштабного вторгнення вона працювала в гуманітарних проєктах, допомагаючи жінкам і дітям із прифронтових територій, а згодом сама долучилася до збройного спротиву. Гайка проклала свій шлях морської піхотинки крізь упередження та сексистські перепони армійської системи, щоб зрештою бути нарівні зі своїми побратимами на важких бойових виходах. Гайко, нам тебе дуже бракуватиме. Наші щирі співчуття близьким, друзям, товаришам, побратимам і посестрам. Ми повідомимо про прощання, щойно матимемо більше інформації. Наразі дата поховання невідома. 🇬🇧 Ivanka “Hayka” Kutsenko has died On the night of October 1, we learned that our comrade Hayka had been killed during an artillery strike. She was 33 years old. An anarchist, feminist, vegan, educator, marine, our dear comrade and friend. She was an embodiment of inspiration and resistance: sincere, stubborn, full of life. “I felt that I would keep hammering away at this rock, and eventually it would bring results.” Hayka’s experience has been documented in many interviews, lectures, and conversations. In June, at the birthday event of Solidarity Collectives, she spoke together with other anti-authoritarians about her experience in the army: sexism, housing problems, veganism, logistics, and everyday life in military service. She was never afraid to challenge the system, and through her own example she supported and encouraged other comrades who wanted to join the Armed Forces. Her activist path ran through a wide range of anti-authoritarian projects and initiatives in Kharkiv, Odesa, Kyiv, Lviv, and beyond the cities. She gave lectures, wrote articles and fairy tales, was involved in self-publishing, practiced freeganism, and researched landfills and the lives of people around them. Ivanka travelled a lot and lived through activism. At the beginning of the full-scale invasion, she worked on humanitarian projects, helping women and children from frontline areas, and later joined the armed resistance herself. Hayka carved out her own path as a marine through prejudice and the sexist barriers of the military system, eventually serving alongside her comrades as an equal on difficult combat missions. Hayka, we will miss you deeply. Our sincere condolences to her loved ones, friends, comrades, and fellow soldiers. We will share information about the farewell as soon as we know more. The date of the funeral is not yet known.

Бодя загинув 134 дні тому в стрілецькому бою з групою противника. Отримаши перші кульові поранення, Слем продовжував вести вогонь, але цей бій став останнім. Як і тисячі анархістів минулого, що поклали голови боронячи свободу і свій край, він залишився лежати в лісопосадці близько Гуляйполя. Нам лишається пам’ятати до самої смерті його сповнене боротьбою життя.

Без текста

Без текста

Без текста

Анархіст Ілля Романов — людина, наче з минулої епохи. Анархіст-бомбіст що поклав своє життя у символічну непокору державності. В юності, почавши як антирадянський активіст, вів пропаганду проти КПСС, ще тоді потрапившви у поле зору КГБ. Протягом девʼяностих він: виносить поранених з під білого дому, протестує проти вирубок лісів, малює графіті на військоматах у протест проти війні в Чечні. На межі століть його із дружиною затримують і мучають тюрмами, що, можливо, і штовхає його на радикалізацію у методах. Через три з половиною роки у неволі він повертається в Москву, невдовзі його затримують із вибухівкою і він тікає до України. Ілля бере участь у протестах проти Кучми. У помсту за побиття міліцією протестувальників з наметового містечка він готує вибух біля будівлі СБУ в Києві. Пізніше його затримують на Запоріжжі із пістолетом, вибухівкою та набоями. Його приписують до справи «одеських комсомольців» та дають 10 років суворого режиму. За словами Іллі Романова справа повністю сфабрикована та люди за нею засуджені один з одним не повʼязані як ідеологічно, так і організаційно. В 2013 він повертається в РФ та готує новий теракт, проте, взривпакет розривається у нього в руках. Далі арешт, суд, вирок, ампутація руки. Йому продовжували додавати статті вже у неволі. «В крайне враждебной агрессивной форме желает смерти президенту РФ Путину», — написав у заключенні експерт мордовського МВД. У 2019 у нього стався інсульт та кома, з неї він вийшов із паралічем. Скрізь роки неволі вони залишись з дружиною разом. Він помер на свободі, вільною людиною.

Весною видавництво Утопія увірвалась з перекладом «Піратське Просвітництво, або Справжня Ліберталія», а ми, прочитавши, хочемо її порекомендувати! Відомий антрополог, Девід Ґребер, провів захоплююче дослідження піратської республіки на Мадагаскарі, що існувала 300 років тому. Книга переносить читача на віддалений тропічний острів, де бурхливо перепліталися культури й політичні практики місцевого населення (малагасійців) та різноманітних прибульців, зокрема і європейських піратів. Автор доводить, що важливу роль у постанні нової спільноти відіграли місцеві жінки, часто вони були самостійними та активними гравцями у локальній політиці. В результаті контакту малагасійців та піратів з'явилась егалітарна й схильна до демократичного урядування спільнота. За переклад та поширення дякуємо НеоАрхаїка та Imara Notia. Придбати книгу можна у видавництві Утопія за 320 піастрів грн

Без текста

пітер грей, американський психолог і дослідник гри в освітньому середовищі, вважає, що ідеал виховання та освіти можна віднайти в суспільстві мисливців-збирачів. його книжка «свобода навчатися», яку із задоволенням було прочитано під час канікул, популярно пояснює шкідливість традиційного навчання, що насправді не є традиційним, і пропонує залишити дітей у спокої. вже подобається, ага? найкращою своєю вчителькою пітер грей називає свою подругу рубі лу, шестирічну дівчинку, з якою він грався, будучи на рік молодшим за неї. вона навчила його найважливішому: дружити, кататися на велосипеді й досліджувати найближчий ліс, лазити по деревах і навіть відчувати емпатію до ближнього. з цього випливає центральна ідея — навчання через гру, яке активно практикувалося в суспільстві мисливців-збирачів. напевно, всі розуміють, що подібні суспільства зазвичай не мають звичних для нас шкіл, а їхні діти (ефективно) здобувають навички переважно через гру: вони спостерігають, практикують соціальні ролі та навички під час гри, піклуються про молодших і активно взаємодіють із дорослими. до речі, дорослі в такому суспільстві більше довіряють своїм дітям, аніж батьки західного суспільства, де перебільшена істерія навколо небезпек, що несправедливо обмежує свободу дітей. суспільство мисливців-збирачів зазвичай є більш егалітарним, ніж західні суспільства, тому виховання й освіта відповідають цінностям свободи, солідарності та рівності. пітер вважає, що люди мають вроджену схильність до освіти, природну допитливість і прагнення пізнавати, а тому ув'язнення до школи є нашим злочином по відношенню до дітей. у своєму дослідженні він наводить безліч прикладів того, як ігри нас навчають. але автор наголошує саме на неформальних іграх, бо формальні ігри, у які втручається доросле регулювання, не залишають простору для самоорганізації дітей. дуже цікаво рефлексувати над власними іграми, коли ми гралися в дитинстві (іноді й зараз). лише згадайте: якщо не домовитися з усіма, то участь у грі візьме менше учасників, а це означає, що гра не буде настільки цікавою. іноді доводилося домовлятися довше й запекліше, ніж тривала сама гра. і цей процес, напевно, найкраще навчає нас шукати консенсус, іти на компроміс, бо мотивація-то є сильна: хочеться погратися! своє дослідження пітер грей побудував навколо демократичної школи «sudbury valley», що успішно функціонує вже понад 60 років. відсутність розкладу уроків, оцінок, контрольних та самостійних, навчального плану, конвенційних учителів, але наявність загальних шкільних зборів (вищий орган, що керує школою, куди входять усі учасники освітнього процесу) робить цей заклад по-справжньому демократичним. оскільки sudbury valley не передбачає звичайних класів, усі діти перебувають у різновікових групах, так само як у суспільстві мисливців-збирачів. автор наголошує, що різновікові групи — це мастхев, який треба практикувати й масштабувати, адже діти здатні ефективно навчати одне одного. цю тезу він підкріплює результатами сторонніх досліджень та експериментів. щодо випускників, то, згідно зі статистикою, більшість продовжила навчання у вищих закладах освіти та успішно знайшла своє місце в суспільстві. насправді sudbury valley навіть перевершує за рівнем свободи більш відому школу summerhill. в цілому автор вважає, що sudbury valley дуже наближена до ідеалів освіти суспільства мисливців-збирачів. незважаючи на те, що грей пропонує цікаві низові альтернативи та радикально змінити суспільний інститут освіти, але водночас хоче залишити освіту поза політикою. проте сама зміна цього інституту є політичним питанням. тому іронічно, як наприкінці дослідження він розмірковує, якими шляхами поширювати альтернативну освіту, та ставить питання: як подолати загальноосвітню систему? на що, на мою думку, є лише одна відповідь, і вона — політична. все, що можна написати про цю книжку, ніяк не вміститься в один пост. тому моя рекомендація — читайте пітера грея! приємний антипедагогічний нонфікшн, що легко читається. особливо раджу батькам, учителям та всім, хто взаємодіє з дітьми.

Без текста

Нещодавній відхід у ліс під час відпустки супроводжувався акцією з прибирання і сортування. Маленьке село, шо лежить на прикарпатських схилах, щедро покрите упаковкою, одноразовим посудом і різними відходами від товарів, що завозяться в місцевий магазин вантажівками з міста. В тому ж місті, за 100 кілометрів, знаходиться і найближча сортувальна станція, де б приймали ці відходи. Тому кінцевим пунктом логістики товару стає природа — забруднені річки, завалені побутовим хламом водоспади та стихійні звалища в лісі. Так місця, які зберегли свою дикість і не стали туристичним центром, все одно стають складами для непотребу, що продукує ця система… То може краще вирощувати локально, обмінюватись, ремонтувати, використовувати повторно та обідати сочевичним супом в колі друзів?

Завтра, 11:00 КМДА

Без текста